Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів
Її (цю можливість) законодавець використовує дуже часто. Так, у Цивільному кодексі слово «лише» вживається 130 разів, у Господарському — 42 рази, у Кодексі законів про працю — 25 разів. Слово «тільки» вживається у Цивільному кодексі —18 разів, у Господарському — 12 разів, у Кодексі законів про працю — 10 разів. Слово «виключно» вживається у Цивільному кодексі 7 разів, а в Господарському — 5. Словосполучення «не інакше як» уживається в Господарському кодексі 6 разів. Отже, законодавець володіє цим інструментом надання нормативним формулюванням категоричності, а правовим нормам, що логічно закріплюються в законодавчих актах і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, — формальної визначеності і здатності конкурувати з текстуально закріпленими правовими нормами, але з якихось міркувань він цього не зробив. Тому логічною буде думка про те, що правові норми, які виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного із положень законодавства, у яких не використовуються слова «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як», не можуть застосуватись усупереч текстуально закріпленим правовим нормам.
Сфери дії правових норм, що текстуально закріплені в ч. 2 ст. 625 ЦК («боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом») і ст. 886 ЦК («у разі невиконання або неналежного виконання замовником обов’язків за договором будівельного підряду він сплачує підрядникові неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки у повному обсязі, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини») частково співпадають. Сфера дії правової норми, текстуально закріпленої в ч. 2 ст. 625 ЦК, — це всі грошові зобов’язання, у тому числі і грошові зобов’язання замовників за договорами будівельного підряду. Відтак ця сфера виходить за межі сфери дії правової норми, що встановлена ст. 886 ЦК. У свою чергу сфера дії цієї останньої правової норми виходить за межі грошових зобов’язань, оскільки замовник несе перед підрядником обов’язки не тільки грошового характеру. Диспозиції правових норм, що тут розглядаються, є видами стосовно родового поняття, що позначається як відповідальність за порушення цивільних зобов’язань. Для вирішення колізій між цими двома правовими нормами із відповідних законодавчих положень слід зробити висновок від протилежного.
За допомогою висновку від протилежного із ст. 886 ЦК виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, згідно якої замовник не несе перед підрядником іншої відповідальності, ніж передбачена цією статтею. Але ця правова норма лише логічно закріплена в ст. 886 ЦК і виявляється за допомогою висновку від протилежного із законодавчого положення, що не містить слів «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як», а тому не може застосуватись усупереч правовій нормі, яка текстуально закріплена ч. 2 ст. 625 ЦК і передбачає, що боржник за будь-яким грошовим зобов’язанням, у тому числі за грошовим зобов’язанням, що виникає на підставі договору будівельного підряду, за неналежне його виконання несе відповідальність у вигляді індексації заборгованості і сплати трьох процентів річних. Отже, замовник за договором будівельного підряду у разі прострочення виконання грошового зобов’язання несе перед підрядником таку відповідальність: 1) сплачує неустойку, встановлену договором або законом; 2) відшкодовує збитки в повному обсязі без заліку неустойки в рахунок збитків (крім випадків, коли йдеться про господарські зобов’язання, за порушення яких встановлюється залікова неустойка); 3) сплачує суму заборгованості перед підрядником з урахуванням встановленого індексу інфляції; 4) сплачує три проценти річних.
У свою чергу при тлумаченні ч. 2 ст. 625 ЦК виявляється логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, відповідно до якої порушення будь-якого грошового зобов’язання, у тому числі й того, що ґрунтується на договорі будівельного підряду, не тягне будь-яких інших наслідків, крім тих, що передбачені цією статтею. Але ця правова норма виявлена за допомогою висновку від протилежного із законодавчого положення, що не містить слів «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як», а тому не може застосовуватись усупереч правовій нормі, яка текстуально закріплена в ст. 886 ЦК і покладає на замовника, що припустився порушення обов’язків за договором будівельного підряду, відповідальність у вигляді сплати неустойки і відшкодування збитків.
2. Частково співпадають сфери дії правових норм, що текстуально закріплені в ст. 140 і 143 ЗК. Особливостями колізії між цими правовими нормами є те, що їх диспозиції співвідносяться як рід (диспозиція правової норми, що текстуально закріплена в ст. 143 ЗК) і вид (диспозиція правової норми, яка текстуально закріплена в ст. 140 ЗК). Для зручності аналізу наведемо тексти цих законодавчих положень.
«Стаття 140. Підстави припинення права власності на земельну ділянку.
Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:
а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;
в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;
ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності
та для суспільних потреб;
д) конфіскація за рішенням суду;
е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом».
«Стаття 143. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку.
Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням
б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров’ю населення)
