Новітнє вчення про тлумачення правових актів - Колектив авторів

передбачений законом»). Відтак правова норма, що встановлена ч. 1 ст. 224 ГК, є загальною, а правова норма, що встановлена ч. 1 ст. 274 ГК, є спеціальною. Диспозиції цих двох правових норм є сумісними. Вони є видами, родом стосовно яких є поняття господарських санкцій (ч. 2 ст. 217 ГК). Несумісною з правовою нормою, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 224 ГК, є правова норма, яка логічно закріплена в ч. 1 ст. 274 ГК і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного. Відповідно до цієї правової норми до виробника сільськогосподарської продукції за її нездачу у строки, встановлені договором контрактації, не можуть застосовуватись інші господарські санкції, крім неустойки, встановленої договором. Але ця правова норма виявлена при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного із законодавчого положення, що не містить слів «лише», «тільки», «не інакше як», а тому не може застосовуватись усупереч загальній правовій нормі, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. ст. 224 ГК. Отже, крім обов’язку сплатити неустойку, що встановлена договором на випадок нездачі в установлені строки сільськогосподарської продукції, виробник несе також обов’язок відшкодувати збитки, завдані нездачею продукції у встановлені строки. Межі відшкодування збитків при цьому визначаються спеціальною стосовно правової норми, що встановлена ч. 1 ст. 224 ГК, правовою нормою, текстуально закріпленою в ч. 1 ст. 232 ГК, що застосовується, якщо немає підстав для застосування ч. 2 ст. 232 ГК. Отже, нездача виробником в установлені строки сільськогосподарської продукції тягне сплату ним неустойки і відшкодування збитків, завданих контрактанту. При цьому збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою.

3. Як рід і вид співвідносяться сфери дії правових норм, які текстуально закріплені в ч. 1 ст. 623 ЦК («боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки») і ч. 2 ст. 785 ЦК («якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення»). Відтак правова норма, що встановлена ч. 1 ст. 623 ЦК, є загальною, а правова норма, що встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК, є спеціальною. Диспозиції цих двох правових норм, що встановлюють наслідки порушення зобов’язання, є сумісними. Несумісною з правовою нормою, що текстуально закріплена в ч. 1 ст. 623 ЦК, є правова норма, яка логічно закріплена в ч. 2 ст. 785 ЦК, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного і відповідно до якої інші наслідки у разі невиконання обов’язку повернути річ — предмет договору найму (оренди), не настають. Ця колізія між правовими нормами, про які тут йдеться, вирішується на користь загальної норми, текстуально закріпленої в ч. 1 ст. 623 ЦК, оскільки логічно закріплена в ч. 2 ст. 785 ЦК правова норма, що виявляється за допомогою висновку від протилежного із законодавчого положення, що не містить слів «лише», «тільки» «виключно», «не інакше як», є нездатною конкурувати при правозастосуванні із текстуально закріпленими правовими нормами, в тому числі загальними;

Слід, однак, враховувати, що Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла вис про те, що ч. 2 ст. 785 ЦК встановлює розмір плати за користування річчю за період прострочення повернення речей у зв’язку з припиненням договору найма, а не неустойкою (постанова від 20 березня 2012 р. за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна у Донецькій області до ВАТ «Укртелеком»[244]).

4. Як рід і вид співвідносяться сфери дії правових норм, що текстуально закріплені в ст. 22, 623 ЦК і покладають на боржника, що припустився порушення зобов’язання, обов’язок відшкодування збитків, з одного боку, і правової норми, що текстуально закріплена в ч. 2 ст. 625 ЦК, — з іншого. Відтак правові норми, що встановлені ст. 22 і 623 ЦК, є загальними, а правова норма, що встановлена ч. 2 ст. 625 ЦК, є спеціальною. Диспозиції цих двох правових норм є сумісними. Вони співвідносяться як два види, що належать до одного роду цивільно-правової відповідальності. Якщо із ч. 2 ст. 625 ЦК зробити висновок від протилежного, у такий спосіб виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, не несе будь-якої іншої відповідальності, крім тієї, яка передбачена цією статтею, у тому числі не несе обов’язку відшкодувати збитки, завдані простроченням виконання грошового зобов’язання. Ця правова норма є несумісною із загальними правовими нормами, що текстуально закріплені у ст. 22 і 623 ЦК. Колізія між цими правовими нормами, з одного боку, та правовою нормою, що логічно закріплена в ч 2 ст. 625 ЦК, вирішується на користь загальних правових норм. Отже, відповідальність за порушення грошового зобов’язання, встановлена ч. 2 ст. 625 ЦК, не виключає відповідальності боржника, яка встановлена ст. 22 і 623 ЦК і яка полягає в обов’язку боржника, що припустився цивільного правопорушення, відшкодувати завдані кредитору збитки;

5. Нездійснення страховиком страхової виплати є порушенням грошового зобов’язання. Оскільки таке порушення, передбачене ст. 992 ЦК, що поширюється тільки на зобов’язання страхування, є підстави стверджувати, що в ст. 992 ЦК («у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов’язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом») текстуально закріплюється спеціальна правова норма, у відношенні до якої правова норма, що текстуально закріплюється в ч. 2 ст. 625 ЦК, є загальною. Загальними у відношенні до спеціальної правової норми, що встановлена ст. 992 ЦК, є також правові норми, які текстуально закріплені в ст. 22 і 623 ЦК і які покладають на боржника, який припустився цивільного правопорушення, відповідальність у вигляді обов’язку відшкодувати збитки. Спеціальна правова норма, що текстуально закріплена в ст. 992 ЦК, і загальні правові норми, текстуально закріплені в ст. 22, 623, ч. 2 ст. 625 ЦК, є сумісними. їх диспозиції співвідносяться як види, що об’єднуються родовим поняттям цивільно-правової відповідальності. Якщо із ст. 992 ЦК зробити висновок від протилежного, то у такий спосіб буде виявлена логічно закріплена у цьому законодавчому положенні правова норма, згідно якої страховик не несе за прострочення страхової виплати іншої відповідальності, крім відповідальності у вигляді сплати неустойки. Ця правова норма є несумісною із загальними правовими нормами, що текстуально закріплені