Основи загальної психології. Том I - Оксана Василівна Полозенко
8. Фактори інтелектуального розвитку.
9. Шляхи розвитку мислення на різних вікових етапах.
10. Способи активізації мислення інженера.
Список використаної літератури1. В лабиринтах психологии личности: Мир психических явлений / Авт. — сост. А.В. Тимченко, В.Б. Шапарь. — Х.: Прапор, 1997. — С. 44.
2. Годфруа Ж. Что такое психология? — Т. 1. — М.: Мир, 2004. — С. 361–370.
3. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. — СПб.: Питер, 2005. — С. 298–332.
4. Максименко С.Д. Общая психология: Учебник. — М.: Рефл-бук, 2001. — С. 219–234.
5. Немов Р.С. Психология: Ученик для студ. высш. пед. учеб. заведений: В 3-х кн. — Кн. 1: Общие основи психологии. — 4-е изд.
— М.: Владос, 2001. — С. 273–305.
6. Психологія / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук. — К.: Либідь, 2003. — С. 270–314.
7. Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології / За ред. Т.І. Пашукової. — К.: Знання, КОО, 2000. — С. 55–60.
8. Практикум по общей психологии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов / Под ред. А.И. Щербакова. — М.: Просвещение, 1990.
— С. 175–187.
9. Психологический словарь / Под общей ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов н/Д: Феникс, 2003. - 640 с.
10. Психология: учебник. / Под ред. А.А. Крылова. — М.: Проспект,
1999. — С. 157–160.
11. Романов К.М., Гаранина Ж.Г. Практикум по общей психологии. Учеб. пособие / Под ред. К.М. Романова. — 2-е изд. — М.: Изд-во Московского психолого-социального ин-та; Воронеж: Изд-во НПО МОДЗК, 2002. -С. 150–163.
12. Рубинштейн С.Л. Основи общей психологии. — СПб.: Питер, 2008. — С. 309–381.
13. Сизанов А. Тесть и психологические игры. Ваш психологический портрет. — М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2002. — С. 170–171.
14. Трофимова Н.М., Поленякина Е.В., Трофимова Н.Б. Общая психология: Практикум. — СПб.: Питер, 2005. — С. 84–91.
Список рекомендованої літератури1. В лабиринтах психологии личности: Мир психических явлений / Авт. — сост. А.В. Тимченко, В.Б. Шапарь. — Х.: Прапор, 1997. — С. 216–244.
2. Выготский Л.С. Мышление и речь // Избр. психол. исследования.
— М.: Изд-во АПН РСФСР, 1956. — С. 39–386.
3. Годфруа Ж. Что такое психология? В 2-х т. / Пер. с франц. — М.: Мир, 1992. — Т. 1. — С. 358–370.
4. Грановская Р.М. Злементы практической психологии. 5-е изд. — СПб.: Речь, 2003. — С. 154–210.
5. Дрозденко К.С. Загальна психологія в таблицях і схемах: Навч. посібник. — К.: ВД «Професіонал», 2004. — С. 116–129.
6. Тихомиров О.К. Психология мышления. — М.: Педагогика, 1984. — С. 6–9, 146–153.
7. Хрестоматия по общей психологии. Психология мышления. — М.: Изд-во МГУ, 1981. — С. 60–78.
4.7 Мовлення1. Поняття про мовлення
2. Психологічний механізм мовленнєвої діяльності
3. Види мовлення
4. Розвиток мовлення
5. Поради студентам щодо розвитку зв’язного мовлення
6. Деякі аспекти мовного етикету українців
1. Поняття про мовленняЗдатність до засвоєння й передачі досвіду за допомогою мови — визначальна характеристика людини як істоти розумної. Кожен із людської спільноти по-своєму розвиває власні мовні здібності, розмовляє своєю «власною мовою», оскільки вона невіддільна від свідомості особистості, її ментальної дійсності.
Мова — це система словесних знаків. Вона охоплює слова з їх значенням і граматику — набір правил, за якими будується речення.
Мова як предмет інтелектуальної діяльності стала об’єктом активного наукового дослідження з другої половини ХІХ століття. У лінгвістиці (науці про мову) та психології мова стала розглядатися і як основний засіб здійснення мовленнєвої (вербальної) комунікації, і як феномен культурно-історичного розвитку. Наприклад, В. Гумбольдт визначав мову як складову духовної культури. Він відстоював думку про те, що мова — це головна діяльність не тільки однієї людини, а й цілого національного «духу народу». Дане поняття вчений розглядав у єдності психічного складу народу, його способу мислення, філософії, науки, мистецтва та літератури.
Думки В. Гумбольдта близькі за своїм змістом до роздумів видатного українського письменника ХІХ століття Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, досвід, почування».
Мова явище соціальне, вона є виявом національної свідомості й культури кожного народу. Мова виконує такі функції:
— номінативну (позначення),
— передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду,
— комунікативну.
Пріоритетною функцією більшість учених називають комунікативну. Вона має три вияви: інформаційний — передача знань; виразний — зміст почуттів і ставлень; впливовий — вольові якості
особистості, спрямовані на підкорення слухача, переконання його в