Нарис історії України. Том 2 - Дмитро Іванович Дорошенко

К. Szajnocha, Dwa lata dziejуw naszych. 1646, 1648. 2 tt. Warszawa 1900 (також: „Dziela» K. Szajnochy, tt. IX-X, Warszawa 1876).

L. Kubala, Jerzy Ossoliński Warszawa 1924; його ж: Szkice historyczne, Serja I-II, Warszawa 1923.

W. Lipiński, Z dziejуw Ukrainy. Krakуw 1912 (також окремо: Stanislaw-Michał Krzyczewski, Kraków 1912);

И. Каманинъ, Участіе южнорусскаго населенія въ возстаніи Б. Хмельницкаго. «Архивъ Юго-Западной Россіи», часть III, т. 4, Київ 1914.

Ст. Томашівський, Народні рухи в Галицькій Руси 1648 р. «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 23-24, Львів 1898; його ж: «Між Пилявцями і Замостям», «Жерела до історії України-Руси», т. VI, Львів 1913 й окремо під назвою: «Перший похід Б. Хмельницького в Галичину», Львів 1914; його ж: Один момент під Зборовом, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т.117-118, Львів 1914;

М. Кордуба, Боротьба за польський престіл по смерті Володислава IV, «Жерела до історії України-Руси», т. XII, Львів 1911; його ж: Між Замостєм і Зборовом (сторінка зносин Семигороду з Україною і Польщею), «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 133, Львів 1922.

А. Востоковъ, Первыя сношенія Б. Хмельницкаго съ Москвой, «Кіевская Старина», 1887, кн. VII

Ks. Ludwik Frąś, Obrona Zbaraza w r. 1649, Krakуw 1932; його ж: Bitwa pod Zborowem w r. 1649, „Kwartalnik Historyczny», 1932, zeszyt 3-4.

Iв. Крипякевич, Учитель Богдана Хмельницького, «Записки Наук. Тов. ім. Шевченка», т. 133, Львів 1922.

Fr. Rawita - Gawroński, Bohdan Chmielnicki do elekcji Jana Kazimierza, Львів 1906 (дуже тенденційне).

W. Сzeгmак, Plаnу wojny tureckiej Wladyslawa IV, Krakуw 1895.

И. Новицкій, Адамъ Кисель, воевода Кіевскій (1580-1653), «Кіевская Старина», 1885, IX-XII.

А. Лазаревскій, «Лубенщина и князья Вишневецкіе», там же, 1896, І-III і окремо Київ 1896.

Wł. Tomkiewicz, Książę Jeremi Wiśniowiecki (1612-1651). Warszawa 1933.

Розділ 2

...

Берестецька кампанія. Білоцерківський трактат. Молдавська політика Хмельницького. Нова вїйна з Польщею. Союз із Москвою 1654 р. його оцінка в історичній літературі. Московсько-українська війна з Польщею 1654-1656 років. Політичні пляни Хмельницького. Союз із Швецією й Трансільванією. Смерть Богдана Хмельницького. Оцінка його особи в історичній літературі.

В кінці 1649 року відбувся у Варшаві сойм. Хмельницький вислав на нього полковника Максима Нестеренка з двома товаришами й доручив їм домагатися скорішої ратифікації Зборівського трактату. Поїхав до Варшави й митрополит Сильвестр Косів, який на основі Зборівських статтей мав право засідати в сенаті. Сойм затвердив Зборівські статті в дуже загальних виразах. Пункт про скасування церковної унії викликав рішучу опозицію католицького духовенства й, щоб не загострювати відносин, Сильвестр Косів, за порадою Кисіля, згодився не настоювати на своєму праві участи в сенаті; справу релігійну взагалі відкладено «до майбутнього сойму». Король видав низку універсалів, у яких оповіщав про затвердження соймом Зборівської умови. В одному з них говорилося про амнестію всіх учасників війни, про те, що Військо Запорозьке користуватиметься всіма своїми вольностями, що селяни мають залишитися «в звичайному своєму підданстві», а коли хто вчинятиме бунти, то проти таких виступатимуть спільно коронне військо й Запорозьке. В урочистому універсалі «до всього народу Руського» говорилося, що сполучення в одній Річі Посполитій трьох «шановних народів»: польського, литовського й руського служить найбільшою опорою їх спільного добра і що для задоволення народу руського повинна бути заспокоєна його грецька релігія через потвердження й поширення акту короля Володислава IV про рівноправність православних із уніятами. Православним признавалися права на єпископства луцьке, холмське, перемиське й вітебське, їм малося повернути низку манастирів і церков, оповіщалася повна свобода відправлювання православної служби Божої по всій Короні й Литві, дозволялися братства, школи, друкарні, за православними міщанами визнавалося право займати муніципальні уряди, за духовенством — усі вольності, присвоєні людям духовного стану. Тоді ж Адам Кисіль був призначений Київським воєводою.

Таким чином, задовольняючи козацьку верству й інтереси православної релігії, Зборівська умова привертала той самий соціальний устрій, який існував перед повстанням. Селянська маса, яка взяла в нім участь і вважала себе тепер вільною, мусіла знову вертатися в підданство до своїх панів і робити зненавиджену панщину. Інтересів цієї маси ніхто не взяв у рахубу при політичних пертрактаціях і переговорах. Вона ж почувала себе тяжко покривдженою й обдуреною. Хоч пани, вертаючися до своїх маєтностей, старалися здебільшого завязати добрі відносини з селянами й поводилися з ними лагідно, але були й такі, що зразу ж починали вишукувати привідців та учасників повстання й жорстоко їх карали. Особливо вславився своїми репресіями князь Корецький на Волині. Проти нього вибухло повстання, й дехто з козацьких полковників піддержував це повстання. Чутки про ці селянські розрухи рознеслися далеко, й сучасники-чужоземці докладно оповідають про ці розрухи та їх приборкання. Сам Хмельницький мусів умішатися в справу й помагати втихомирювати народній рух. Проти нього вибухло повстання на Запорожжі, пішли чутки про вибір на Низу якогось нового гетьмана. Хмельницький мусів приборкувати цей рух суворими карами.

Взагалі Зборівський трактат не витворив певних і сталих відносин. Хмельницький був свідомий того, що раніше чи пізніше прийде до нового конфлікту й старався заздалегідь забезпечити себе союзами й різними політичними комбінаціями. Його становище було трудне, і не тільки з огляду на внутрішні відносини на Україні, на хвилювання селянських мас, на постійні конфлікти між козаками та королівською адміністрацією й шляхтою, на певну опозицію в рядах самої козаччини. Зовнішня політична обстанова також постійно приносила різні ускладнення й небезпеки. Хмельницький дуже тримався своєї спілки з татарами. Він навіть посилав свого сина Тимоша з військом на допомогу кримському ханові проти черкесів. Але татари намагалися втягти його в війну з Москвою, що зовсім не відповідало плянам гетьмана, який хотів бути в добрих відносинах із Москвою, рахуючи на її допомогу на випадок нової війни з Польщею. Тимчасом серед польських урядових кругів відродилися були пляни короля Володислава IV про війну з Туреччиною; гадали, що добре було би напустити козаків на турків і цим розбити козацько-мусульманську спілку. Саме тоді Венеція, яка перебувала в війні з турками, відновила свої проєкти антитурецької коаліції, до якої думала притягти Польщу й українську козаччину. Літом 1650 року появився в Чигирині посол Венеційської республіки й намовляв Хмельницького до морського походу на Царгород. Гетьман дуже зручно поставив свою участь у війні проти турків у залежність від згоди на це польского короля й від позиції кримського хана, про якого ходила поголоска, ніби він хоче скинути з себе залежність від турецької Порти.

Але кримський хан із усією рішучістю налягав, щоб Хмельницький ішов разом із ним воювати