Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Майже усе заняття я сиділа, мов у тумані. Декілька разів професорка запитувала, чи усе добре, але отримувавши невпевнений кивок, невдоволено підтискала губи. А що я їй могла сказати? Лара, дівчина, котра при першій зустрічі ледь не вбила мене, зараз несподівано запала в саме серце? А якби на її місці була я? Що б тоді було? А взагалі, чому я повинна бути на її місці? От! Тому, що сталося, те сталося. Змінити я все одно нічого не зможу. Чорт, шкода, що усе так закінчилось для неї. А повинна була стати наступною королевою Анкровії.

Після заняття до мене підбігла Нора, з не менш кислим виразом обличчя.

—Там декілька дівчат хочуть прийти до тебе сьогодні. Приймеш?

Я втомлено зітхнула, опускаючи голову. І що я їй скажу? Ні, пробач, у мене немає настрою!?

—Так, звісно.

—Орисіє... —запнувшись, почала дракониця. —Ти не побивайся так. Нам усім дуже прикро через те, що сталось. Але не приймай так близько до серця.

—Як не приймати, Норо? —я різко зупинилась, повертаючись до неї обличчям. —У нас тільки почали налагоджуватись стосунки, вона мене подругою вважала, а я їй так підло збрехала. Мені соромно перед нею! Соромно, а вибачитись я не можу.

Сказавши це усе на одному диханні, я шумно втягнула повітря. Дійсно стало легше, але Нора немов перейняла увесь мій тягар, помітно знічуючись.

Я ненароком повернула голову праворуч, зіщулюючись. В кущах, неподалік від нас, стояла Ванесса, з кимось перешіптуючись.

—Хто це там? —я легенько штовхнула драконицю, ще й пальцем тицьнула, за що отримала по маківці.

—Не тицяй.

—Гаразд, хто там стоїть?

Побачимо, чи справді у неї такий гарний зір.

—О, твоя подружка разом з гером Луїсом.

Моє серце немов заклякло на місці, не дозволяючи гарячій крові бігати по венам. Отже, зрадниця — Ванесса?

Як би там не було, це її вибір. Я й слова не скажу Густаву, хоча він із легкістю прочитає мої думки. Що ж робити? Треба якось зберегти це в таємниці. А може, я помиляюсь?

Немов помітивши мій погляд, Ванесса швидесенько поспішила в бік академії, покидаючи Луїса самого.

—Гаразд, Норо, зустрінемось після обіду. Приводь не більше семи дівчат, інакше не встигну.

Дракониця нічого не відповіла, киваючи та швидко прямуючи в інший бік.

Спочатку я думала негайно розібратись із вампіркою! Вимагати пояснень, кричати, сваритись, але... що б це мені дало? Вона все одно не зізнається, буде все заперечувати.

Тоді треба поговорити з Густавом та попросити не чіпати дівчину. Це буде невеличка відплата за її доброту до мене. Та кого я обманюю? Я час тягну не заради того, аби відплатити, а для того, аби знайти щось інше, довести, що ніхто з дівчат не здатен на зраду! Ніхто!

Я повинна терміново знайти того, хто стежить за мною. Інакше Ванессі капець.

Увесь наступний тиждень я була, немов у тумані. На автоматі приходила до швейної кімнатки, мляво виміряла дракониць та передавала вказівки близнючкам. З дівчатами я більше не говорила ні про що, та й навіщо?

Декілька разів мене кликали до Густава, але і ввічливо відмовлялась. Немає нам про що зараз говорити. От немає, і все! Емоції зсередини переповнюють, і що найсмішніше — там лише негатив. Лара мертва, скрізь говорять лише про війну з Вінгредією, хтось із моїх подруг зрадниця, та ще й ці недоречні почуття до Густава.

Лише через дванадцять днів я змогла повністю взяти себе в руки та прийти до тями. З Його Високістю ми так і не бачились, але це допомагало сконцентруватись на навчанні. Я стала більш стриманою, навчилась казати “Ні” без грубих лайливих слів, по трохи я почала налагоджувати стосунки з драконицями й деякі навіть замовили сукні на бал саме у мене! Тепер мене частенько запрошують на чай по вихідним, куди я радо ходжу.

Якщо раніше я казала, що дракониці — це курки без манер, то зараз розумію, як далеко мені до них. Навіть за чаюванням усі вони сидять зовсім по іншому! Скільки б я не вчилась, я не навчусь так тримати обличчя та поважно говорити, як вони. Хоча, чесно зізнаюсь, хотілося б.

Це стало новим стусаном для мене в наступному тижні, адже через місяць я стала, звичайно не найкращою ученицею, але однією з кращих. Події, що стались в минулому місяці, вбили ту Орисію. Тепер є лише нова я, нові звички, нова поведінка.

Хоча є й інша сторона медалі. До дракониць я прикипіла, а ось із дівчатами наші стосунки похитнулись. Ми стали менше спілкуватись, бачились лише на заняттях та вночі, коли я приходила.

Ну, а ще, я почала активніше потягувати вейп. Так так, знаю, зараз ще та, але ці нерви... вони мене змусили!

І ось, зараз, заходячи до невеличкої альтанки, де вже сидить трійка моїх, не подруг, але й не ворогів. Зура, біловолоса палиця з комплексом Бога. Пенні, худорлява, але красива й чуйна дівчина з сірими очима та червоним волоссям. І Лорен, мовчазна брюнетка з вічно незадоволеним обличчям.

—О, де ти була? Ми тут тебе вже дві хвилини чекаємо! —почала Лорен, потягуючи один з моїх вейпів. —Класна штука, до речі.

—Не кажіть при наставницях “штука” бо вони мене розірвуть. —я з посмішкою на устах всілась навпроти цього тріо, дістаючи з кишені білої сукні ще один вейп. Вже так вийшло, що довелось підсадити й дівчат, а вони у нас нервові, запальні, якби не подарувала кожній по ці штуці, спалили б до чорта.

—Не розірвуть. —почала заспокоювати Пенні, чомусь завжди думаючи, що я говорю серйозно. —А якщо що, то ми їм голови відкусимо.

—Годі ляси точити. —гаркнула наша королева краси й моди з конячим рильцем. Зура, що б її! Але вона авторитет для дракониць, отже, треба бути поруч із нею. Я, звісно, не збираюсь бігати за нею мов собачка, але поруч буду. Тому що й до сьогодні є ті, кому я не сильно подобаюсь. Та так “не сильно” що вони мені в ліжко отруту підсипали. Якби не Хелен, що прийшла поміняти постіль, хто знає, можливо, я б з Ларою в інший світ пішла.

Після цього випадку Густав лютував дай Боже. А я... а що я? Мені було байдуже. Так, хотіли вбити, але ж не вбили.