Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Що ти таке кажеш? —моя рука сама потяглась за склянкою з водою, доки розум намагався заспокоїтись. Як таке взагалі можливо? Хіба ж допомагали б вони мені, якби зрадницями були?

—Я знаю, у це важко повірити. Але... хтось активно зливає інформацію про тебе, твоє місцерозташування, навіть те, що між нами відбувається вже відомо Луїсу.

Серце немов пропустило один удар. Дійсно, про нас з Густавом знали лише дівчата, більше я нікому не розповідала. А Луїс... він тут яким боком?

—Відповім на твоє запитання. На вранішньому вітанні він поводився дивно, а потім Люцій приніс мені папери, на котрих є печатка дядька. Це договір про постачання їжі у Вінгредію.

—І що? Ну, підписав він договір, що з того? При чому тут дівчата, поясни мені!

Якою б впертою та впевненою я не здавалась, всередині усе трусилось від боязні до відповіді. Не довіряти Густаву у мене підстав немає, але й не довіряти дівчатам... повірити не можу. І без доказів навряд чи повірю!

—Раніше ти казала, що декілька разів відчувала присутність Луїса. —я кивнула, намагаючись не пропустити жодного слова. —Він зацікавився тобою, це видно. Тут він знає про кожен твій крок і залишає питання, звідки? Ти спілкуєшся тільки з трьома дівчатами, одна з них і є зрадницею. Дізнайся хто це.

Він говорив так легко й невимушено, що я й сама трохи заспокоїлась, повертаючись до сніданку.

Одна з дівчат... але хто? Найбільше я довіряла Ванессі, а потім усе розповіла іншим. За ініціативою Ванесси, звісно.

—Ти думаєш, це воно? —перервав мої роздуми Густав, щедро мажучи свіжу випічку джемом. —Аби відвести підозри від себе, Ванесса могла вмовити тебе поділитись з дівчатами.

Адже так і є! Вона не те що вмовила, а майже змусила мене усе розповісти дівчатам. Але щось тут не збігається. Навіщо тоді вичитувала мене, мов школярку, змушуючи поговорити з Густавом?

—Ні. Будь-хто, але не вона. Ванесса так не вчинила б!

—Як знаєш. —він навіть бровою не повів, продовжуючи сніданок. Чому Густав говорить про усе це так, мов про погоду? Невже байдуже?

—Не байдуже, але свій гнів я залишив у польоті. Швиденько їж, тому що через п’ятнадцять хвилин у тебе заняття.

Апетиту зовсім не було, як і настрою кудись йти. Але! Я обіцяла. Не тільки собі, а й дівчатам, що обов’язково виправлюсь і буду вчитись.

—Не читай мої думки.

—Я слухаю.

—Тоді не слухай!

—Тоді не думай так голосно. —з посмішкою відповів, запиваючи їжу чаєм.

—Що між тобою та Лютиком? —вирішила перевести тему, поцікавилась. Чоловік відразу ж спохмурнів, опускаючи погляд у свою тарілку, таким чином даючи зрозуміти, що відповіді Не БуДе!

—Якщо треба буде зустрітись, зв’яжешся зі мною ментально або попросиш когось більш досвідченого.

Значить, я не досвідчена? Приїхали!

Нічого більше не кажучи, Густав підійнявся з-за столу, утворюючи в покоях темну вирву. Довго я не вагалась, знаючи, що професорка Доротті не любить запізнення. А я, як не як, вирішила бути старанною ученицею.

На мить в голові проскочила думка поцілувати чоловіка на прощання, але його похмурість тут же розвіяла цю дурість. І так, що я маю? З Густавом ми помирились, це добре. Але тепер варто дізнатись, хто з дівчат зраджує. Ну, або довести дракону протилежне.

—З’явилась, не запилилась. —з хитрою посмішкою мовила Ванесса, ще й присвиснула, тягнучи на себе мою, точніше, його, сорочку.

—Ти що робиш? —я відразу ж відскочила, швидко залазячи до шафи та дістаючи форму.

—І як все минуло? Помирились? —з легкою наївністю запитала Ци, щиро заглядаючи мені у вічі. Якщо серед дівчат і є зрадниця, то це точно не Цирілла. Вона добра, чуйна, мила, та й навіщо мирила мене з дівчатами? Ось! Ельфійка чиста, мов крапля води.

—А ти що, не бачиш? —втрутилась Аріель, залітаючи до кімнати. —Переспали, мабуть. —вже тихіше додала, отримуючи мій невдоволений погляд.

—Нічого не було. —пробурчала, поспіхом стягуючи сорочку.

—Ага, так ми тобі й повірили. Розповідай! —а Ванесса як завжди, випитує і навіть не соромиться. Звичайно, я дуже вдячна їм за допомогу, але тепер варто бути обачнішою. Хоча б до тих пір, доки не впевнюсь у нашій дружбі.

—Немає чого розповідати. Ми поговорили, я залишилась спати у нього, але нічого не було.

—А чому його сорочка на тобі? —примружившись, продовжувала допитувати вампірка.

—Доки по ліанам лізла, костюм порвала. Та й не спати мені у одязі! І взагалі, Густава вночі не було.

—Так? —пожвавилась Ци, повертаючи мене спиною до себе та починаючи затягувати шнурівку.

Аріель одним помахом руки привела своє волосся в порядок, а я лише заздрісно зітхнула. Якби я мала такі здібності, збиралася б за дві хвилини.

—Так. Якісь справи. Державні. Мені не розповів. З’явився вранці і відразу ж до себе відправив.

—Брешеш. —впевнено заперечила Ванесса і я навіть розгубилась, сумніваючись у тому, що браслет дійсно працює. А якщо вона мені у голову залізла? —Не міг він тебе відправити сюди відразу ж після того, як з’явився у покоях. Розповідай усе, як було!