Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

—Мені сказали, що ти будеш післязавтра присутня на уроках етикету.

—Помилились. Одужала швидше! —з посмішкою відповіла, прямуючи до Моньки.

Вільне місце було лише біля відьмочки та Ванесси, котра ледь ноги на стілець поруч не закинула, аби мене не бачити поруч.

—Що ж, повторю усе, що казала раніше, особисто для Орисії. —мовила професорка, відкладаючи чашку з чаєм та беручи до рук дерев’яну указку. Я, мов на автоматі, швидко вирівняла спину та рівно склала ноги, доки жінка продовжувала шокувати мене: —Зараз у нас буде невеличка перевірка на ваші знання. Щоб не витрачати час дарма,виконуватимемо вправи для вашої постави й одночасно я задаватиму питання по першому, другому, третьому, четвертому та п’ятому параграфі. —з кожним її “параграфом” мої очі ставали усе більшими.

Казали дівчата, ЧИТАЙ! І що я їй відповідати буду?

—За кожну правильну відповідь зараховую один бал. За кожну неправильну — віднімаю. Той, хто здобуде найбільшу кількість балів, отримає запрошення на танець від самого принца Анкровії, Хлодвігс Густава.

Серце неприємно йокнуло від однієї згадки про нього. Навіть якби я виграла у цьому безглуздому змаганні, навряд чи Його Високість хоча б вислухав мене, не говорячи про танець.

Але драконицям це сподобалось, навіть дуже сподобалось! Вони почали тихо пищати та скакати на своїх стільчиках, мов діти, а я сиділа з кислою фізіономією та розглядала довгий зелений шарф у руках.

—Орисіє! —декілька разів стукаючи указкою по своєму столі, повторила професорка Доротті.

—А? Ви щось казали? —розгублено запитала, посміхаючись.

—Питання є? —втомлена жінка вже направила на мене свою дерев’яшку, маючи намір добряче нею й виховувати таку “уважну” ученицю.

—Ні!

Усі навколо взяли до рук зелені шарфи та підійняли руки в гору, добре натягуючи тканину. А потім і взагалі почали розгойдуватись то вправо, то вліво. І виходило це у них так синхронно, що відставати я просто не могла собі дозволити!

—Тоді почнемо! —професорка Доротті сіла за стіл та розгорнула невеличкий блокнот. —Клої. Три головних правила у шлюбі, будь ласка.

Маленька дівчинка тут же відповіла, ні на секунду не зупиняючись.

—Не порушувати жодне з правил, адже можна розбудити у чоловікові дракона. Не дивитись у вічі. Ніколи не перечити.

—Вірно. —кивнула жінка, щось швидко записуючи в той же блокнот. —Джулі. Як поводитись за столом.

Висока та худорлява дівчина лише посміхнулась, радіючи такому легкому запитанню.

—Тримати руки на столі, а не під ним. Не цямкати, сидіти прямо, не говорити з їжею у роті, не настромлювати великі шматки їжі. —пффф, та це і я знаю! —Ні в якому разі не вставати з -за столу раніше, ніж твій чоловік.

—Достатньо, молодець. —перебила професорка Доротті, знову відмічаючи щось у блокноті. Мої руки починали трохи боліти, але жодна з дівчат так і не зупинилась, продовжуючи робити цю дурнувату вправу.

—Марія. Вітання, будь ласка.

За моєю спиною тут же відповів грубий голос, що більше нагадував каркання ворони.

—Вітатись з чоловіком першою кожного ранку. Якщо не в гуморі, передати кимось вітання, аби не псувати йому настрій. Ввечері ніколи не бажати доброї ночі першою.

Що за дурниці? Як взагалі можна жити з такими то умовами?

—Молодець. Орисія!

Почувши своє ім’я, я голосно ковтнула.

—Гаразд, дівчатка, відпочиньте трохи.

Усі присутні тут же зупинились, і я разом з ними.

—Скажи, будь ласка, як слід поводити себе поруч з чоловіком, коли він не в гуморі.

Вони тут що, кожен пунктик життя розписують?

—Це було в третьому параграфі. —знову мовила професорка, а я лише приречено зітхнула.

Треба згадати хоч щось! Інакше дракониці вже точно з’їдять мене.

Думай, Ріша, думай. Як поводив себе Густав, коли злився?

Згадавши, як швидко його зіниці змінювали форму при кожному моєму погляді, мовила:

—Не дивитись у вічі?

—Продовжуй. —кивнула жінка, вичікувально дивлячись на мене.

—Не пхати носа не у свої справи. —констатувала факт на власному досвіді, адже тільки через це маю купу проблем.

—Правильно! —ледь не пропищала професорка Доротті, але швидко взяла себе руки. Дійсно правильно що вона підіграла мені?

Ванесса обережно обернулась до мене, здивовано заглядаючи у вічі. Точно! Мій браслет...

“Ти тепер знову в моїй голові лазитимеш?”

Дівчина лише посміхнулась, смикаючи головою в різні боки, ніби одними очима вимовляючи: “Лише трохи.”

“Пробач.”

Я залишилась без відповіді, адже професорка Доротті тут же запитала і її.

—Ванесса. Скажи нам, як поводиться дружина дракона в... скажімо, суспільстві його друзів.