Академія дружин драконів - Бетсі Прусс

Діставши з сумочки, що висіла на гачку у шафі, свою рідненьку електронну сигарету, повернулась обличчям до вампірки.

—Ванессо, люба, ти прогулятись не хочеш? —мені терміново потрібно комусь виговоритись! А їй я довіряю більше всіх. Та й заспокоїтись нікотином не завадило б.

—А як же я? —стрибнула з ліжка Нора, образливо стискаючи губи. —Ти обіцяла мені сукню!

Я закотила очі, вже маючи намір відмовити їй, але вчасно згадала про нашу невеличку “угоду”.

—Ти теж дещо обіцяла мені. —я хитро примружилась, починаючи вживатись у роль. —І перше, що я прошу, це покинути мою кімнату. Сьогодні ввечері зайдеш. Лади?

—Що? —перепитала, смішно морщачи свій ніс.

—Кажу, добре?

Аби не до кінця втрачати свою гордість, дракониця ще декілька секунд позітхала, ніби роздумуючи.

—Ну гаразд! Вмовила.

Нора досить таки швидко вийшла з кімнати, а я так само спритно вибігла в інший бік разом з Ванессою.

—Знаєш якісь тихі безлюдні місця? —запитала на черговому повороті, на що дівчина лише хмикнула, починаючи вести мене зовсім в інший бік.

В підсумку, ми опинились у великій покинутій бібліотеці, стелажі якої обплітали різні рослинки.

Ми сіли за невеличкий столик, перед цим знявши з нього запилене простирадло, а потім я виклала подрузі усе, як на долоні. Ну, майже усе. Про Луїса і мою шию я змовчала, але про Алісу і наш “вдалий” похід до шикарних покоїв розповіла.

—Густав не даремно на тебе злиться. —хмикнула Ванесса, дивлячись на мене з -під лоба.

Усе, що я могла зробити, лише зітхнути. Піддавшись спокусі та вмовлянням Аліси, почимчикувала розглядати своїми очиськами покої, а в результаті чіпала чужі речі та розлютила Густава.

—Ну не можу я сидіти на одну місці, зрозумій ти! —почала виправдовуватись я. —Та й звідки мені було знати, що то покої його матері?

—Але він просив тебе сидіти мовчки і не висовуватись. —дівчина продовжувала тицяти мене носом у всі помилки, що жахливо дратувало. Так, завинила, знаю! Але ж не вмирати мені тепер.

—Можна подумати, ти б послухалась. —я фиркнула, роблячи величезну тягу та випускаючи дим прямо в обличчя вампірці.

—Послухалась! Адже я, на відміну від тебе, вмію стримувати цікавість і не лізти туди, куди не слід.

Очманівши від такого тону, я ледь щелепу не залишила на пильній підлозі.

—Та що ти взагалі розумієш? Я до тебе душу відкривати, а ти мені закиди. —теж зірвалась на крик, ображено шморгаючи носом.

Почувши це, Ванесса різко скочила з місця так, що навіть стілець бідний відсунувся на декілька метрів.

—Краще б перепросила у Густава, а не себе жаліла. А то поводишся, мов стерво!

Після цих слів вампірка швидко опинилась біля дверей, а потім, кинувши на мене розчарований погляд, зникла.

Ще декілька секунд я дивилась на двері, а потім очі застелила біла пелена. Як вона може так говорити? Таке відчуття, що я найгірша людина у світі! Чому всі так поводяться зі мною? Невже я не заслуговую на їхню повагу?

Сльози стрімко текли по щоках від образи на Ванессу, Алісу, Густава, цих проклятих дракониць... на всіх!

Хотілось вити. Хоча ні. Хотілось негайно повернутись додому! Там мене розуміють, і не ставляться так вороже. І суперниці не бачать. І не підставляють. І...

Я голосно втягнула ротом повітря, коли у голові проскочила дивна думка. Може, це я винна? Справді. Силою мене ніхто нікуди не тягне, за язика теж...

—Ахахах! —я почала натягнуто сміятись, відмахуючись від таких надокучливих думок. Хто? Я? Я і винна? Та ніколи!

Закинувши електронку в невеличку, але глибоку кишеню сукні, я підійнялась та швидко пішла до своєї кімнати. Як не як, але Норі сукню пообіцяла, доведеться через усі “не хочу” виконувати.

А завтра... можливо навіть спробую зв’язатись з Густавом. Все ж не гарно вийшло.