Мій коханий ворог - Alek Sandra

- Ні, ти ж знаєш! У мене син! - виправдання Віоли, звучали як відмазка.

Ні, Віола звісно ж була безмежно вдячна цьому чоловіку, адже він багато в чому їй допоміг. І саме він був поряд із нею в найважчі для неї часи, коли народився Святослав. З самого початку вона ставилася до нього, як до хорошого друга. Він завжди був поряд, але чи кохала вона його по-справжньому... Цей фактор був під знаком питання. Але, вони спробували перевести стосунки на новий рівень 6 міс тому, коли Андрій запропонував їй зустрічатися. Без сумніву, він їй подобався.

Ще б пак, Левчук Андрій Ігнатович - мрія кожної жінки, високий, спортивний брюнет з зеленими очима. Завжди елегантно вдягнений "з голочки", від нього віяв запах розкоші і багатства. А ще він непогано розбирався в бізнесі. Його репутація була бездоганною, жодних інтриг і скандалів.

Поки що, Віола з Андрієм не оголошували про свої стосунки, як пари, публічно, все трималося в суворому секреті. Адже, кому потрібні лишні проблеми, чутки і переслідування папараці?

Вони заїхали на підземну парковку 20-ти поверхового бізнес-центру, де на останньому поверсі був їхній офіс. Сама будівля теж належала їм. Андрій припаркувався на сусідньому місці, з місцем, де  стояв чорний "Lexus" Віоли, який вона тут вчора залишила. Він ввічливо відкрив двері авто і подав руку, щоб допомогти їй вийти:

- То як щодо вечора? Можливо, повечеряємо сьогодні в твоєму улюбленому ресторані? - запитав поспіхом Андрій, поки вони йшли до ліфта.

- Ну не знаю. В нас ще так багато справ, треба підготуватися до завтрашньої презентації. Завершити підготовку до приватного показу в Маямі, лишилося всього три дні. - Віола повністю зосередилася на робочих питаннях.

- Віоло, але так не можна? Тобі потрібно приділяти увагу не лише роботі, а й мені. Коли ми востаннє проводили час тільки вдвох? Тиждень тому? - голос Андрія звучав трохи ображено і роздратовано.

- Тихо, тихо котику. В нас буде цілих три дні, коли ми будемо в Маямі. Тільки уяви, "Miami beach", я в сексуальному бікіні, коктейлі... - її обличчя наблизилось до його і вона ніжно поцілувала його в губи, щоб той замовк.

- О, Господи, Віоло, ти мене навмисно дражниш?! Я й так вже тебе хочу! Я ледь стримуюся. - Андрій на крок відійшов від неї, щоб хоч якось себе контролювати.

Його тіло натягнулось як струна, по ньому прокотилась хвиля бажання. Якби він міг, то прямо зараз зайшовши у ліфт зірвав би з неї весь одяг і вони б палко зайнялися коханням.

- "Нагорода дістається терплячим", ти сам сказав це, любий! - вона спокусливо підморгнула і вони увійшли у ліфт.

- О, Господи, ця жінка, без сумніву, зводила його з розуму. Коли він був поруч, то йому було важко контролювати себе. Її шовковисте чорне пишне волосся, від якого завжди приємно пахло дорогим кондиціонером... Її стрункі довгі ноги, та вона сама могла бути моделлю для свого одягу... Ідеальна фігура, пишні форми, осина талія і соковиті ягодиці... Стоп... Стоп... Стоп... Треба зосередитися на роботі. І про що я думаю в ліфті? - подумки Андрій повернув себе до реальності.

Вони вийшли з ліфту в холлі свого офісу. На ресепшині, як завжди сиділа Люся - їх головна секретарка:

- Доброго ранку, Віолето Марківно... Андрій Ігнатович! - вона трохи на довше, ніж потрібно, затримала свій погляд на Андрієві. Він явно їй подобався.

- Доброго ранку, Люся! Як справи з квитками на літак до Маямі? - суворим тоном керівника запитала її Віола.

- Все готово! Я ще тиждень тому забронювала квитки для вас у бізнес-класі. Сьогодні після обіду, кур'єр має їх доставити! - відповіла вона, голосом професіонала своєї справи.

- Чудова робота! - похвалила її Віола.

- А як щодо готелю? - додатково запитав Андрій.

- Сьогодні підтвердила бронь, повторно. П'ятизіркові апартаменти на березі океану, як ви просили.

- Прекрасно! Ти, як завжди, виправдала наші сподівання, Люся. - Андрій їй підморгнув.

- Люся, я буду в своєму кабінеті. Мені треба закінчити презентацію на завтра. - Віола направилася до свого кабінету.

- Якщо знадобиться допомога, то я завжди тут! - вигукнула їй у слід Люся.

- Мені звичайно, поки що не потрібна твоя допомога. А от від чашки американо, я б не відмовився! - Андрій направився до свого кабінету. - Буду в себе!

- Зараз буде! - Люся заметушилася, щоб зробити американо для Андрія.

***

Стук у двері відірвав Віолу від справ. Вона навіть не помітила, що вже обід.

- Так-так, заходьте!

- Віолето Марківно, ви не плануєте обідати? - Андрій увійшов в кабінет і швидко зачинив за собою двері.

- А що вже час? - Віола глянула на свій наручний годинник. - І справді!

- Пропоную пообідати в французькому ресторані? Ви зі мною? - подражнив її Андрій.

- А може просто замовимо доставку? Ще так багато справ. - знизала плечима Віола.

- Ні, і це не обговорюється! Віоло, перестань бути таким трудоголіком! Тобі потрібно нормально харчуватися і хоч іноді виходити в люди. А не постійно стирчати в офісі! Повір, світ прекрасний, але ми часто цього не помічаємо! - він підійшов до її столу. Взяв її за плечі і їхні погляди зустрілися.

- Але, я й так занадто часто проводжу час на публіці. - ствердувальним тоном промовила вона.

- Віоло, я не про офіційні зустрічі, покази та інтерв'ю! Я про нас з тобою. - він поцілував її в лоб.

- Андрію, ти знаєш, як я відношуся до тебе... Я й справді вдячна тобі! Але, я маю працювати. - вона зам'ялася.

- Тихо, тихо... Моя дівчинка... - він ніжно поцілував її у губи.

- Андрію, перестань. Ми ж на роботі! Раптом, хтось побачить! - вона відштовхнула його і відсунулася далі.

- Тільки не знову. Твої напади паніки, мене дратують! Я готовий навіть сьогодні оголосити всім, що Лисиця Віолета Марківна - моя жінка! Тобі нічого боятися! - він закотив очі і відійшов до вікна.

- Не смій! Ми ж домовилися, я ще не готова! - в її очах читалась паніка. Здавалося вона зараз встане і втече, щоб десь сховатися.