Мій коханий ворог - Alek Sandra

- Синку? Ти мене впізнаєш? Це я - твій тато! - звернувся до нього батько.

- Хто це? Хто цей кримезний чоловік? Це мій батько? Не пам'ятаю, не можу згадати? Як я тут опинився? - внутрішній голос завалював мене купою питаннь. Голова розколювалася, так, наче хтось встромляв тоненькі голочки в кожний її міліметр. І туман, суцільний туман. У вухах свистіло і кожне слово страшенно дратувало мене, але я не міг поворохнутися. Потім я провалився в сон.

- Все нормально, Тимофіє Аркадійовичу. Нехай він ще трохи поспить, йому це зараз корисно! Завтра проведемо всі необхідні обстеження. - лікар запевнив мене у цьому. Після чого, роздав вказівки медперсоналу. Потім ми пішли в його кабінет, щоб завершити нашу незакінчену розмову.

***

- Мамо, ти щось дізналася? - запитала я наступного ранку, одразу як прокинулася.

- Так, доню. Але, не хвилюйся, будь ласка! Ти маєш спочатку поїсти, а тоді я тобі все розповім!  - мама присіла на крісло біля мого ліжка і допомогла мені піднятися.

- Я не можу! Що з ним сталося? Він живий? - мої руки трусилися і я знову плакала.

- Він потрапив в ДТП, але він живий! Тобі треба поїсти, думай не лише про себе! - суворим тоном наказала мені мама.

- Так! Слава Богу, він живий! Де він? - я хотіла встати з ліжка, але ноги ще не слухалися мене. В голові знову запаморочилося.

- Донечко, заспокойся. Поїж. І тоді ми поговоримо. - мама притримала мене і не дала впасти.

- Добре, я маю поїсти! Мені потрібні сили, щоб піти до нього. - я спробувала поїсти, але мені нічого не лізло в горло.

***

Ніч пройшла спокійно. Тимофій розглядав особисті речі сина, які йому віддала медсестра. Його сина повезли на МРТ та інші обстеження. Він не впізнав батька... Що як він втратив пам'ять?

Він ще досі не міг в це повірити. Його син їхав до нього в суд на слухання, але трохи відхилився від маршруту. Напередодні - вони сильно посварилися, він грюкнув дверима і помчав до своєї подружки. - Боже, як я її не навиджу! Вона хоче отримати наші гроші через мого сина, але в неї нічого не вийде! Несподівано, він щось намацав в пакеті. Це була якась маленька квадратна чорна коробочка, обтягнута оксамитом:

- Що це? - він дістав її, відкрив і застиг: - Обручка? Як він посмів? Малий негідник! Він хотів зробити пропозицію цій...? Тільки через мій труп! Я ніколи цього не дозволю!

В двері постукали і увійшла медсестра:

- Лікар просив вас зайти до нього!

- Як мій син?

- Його зараз переводять в палату інтенсивної терапії. Але, вам краще поговорити з лікарем! 

Мені не сподобався тон медсестри, щось у ньому було бентежено-підозріле.

- Так, уже іду! - я швидко поскидав все назад у пакет і направився до лікаря на консультацію.

- Тимофіє Аркадійовичу, у мене невтішні новини для вас! - лікар зняв окуляри і поклав їх настіл.

- Що таке? Що ви зробили з моїм сином? - я з силою грюкнув по столу кулаком.

- На реабілітацію йому потрібно 7 міс. У нього серйозний перелом лівої руки і правої ноги... І це ще не все... Розумієте... Операція пройшла успішно... Але, він сильно вдарився головою... У нього - амнезія! - лікар виглядав наляканим, адже не знав, якої реакції очікувати. І недаремно, я зірвався. Схопив його за шиворот халату і почав ним трясти:

- Тобто... мій син, нічого не пам'ятає?! І не зможе ходити - аж цілих 7 міс? У нього ж стажування закордоном! Що ви з ним зробили, покидьки? Я вас засуджу! Я вас вб'ю! - я просто лютував.

- Заспокойтеся, пане! Відпустіть його! - медсестра влетіла в кабінет з двома охоронцями, які ледь віддерли мене від лікаря.

- Що ви робите? Бійтеся Бога! Це лікарня, тут пацієнтам потрібен спокій! - лікар схопився за горло, промовив захеканим голосом і присів на крісло.

- Я нікого не боюся! Я можу купити цю лікарню! І звільнити вас всіх, під три чорти!  - і тут мене осяйнуло, як позбутися того надокучливого дівчиська: - Я завтра ж переводжу сина на лікування закордон! Ваша думка мене не цікавить!

- Але, його не можна зараз транспортувати! Його стан може погіршитися! Зачекайте, хоча б тиждень! - лікар благав мене зупинитися, але я вже не міг:

- Даю вам три дні, щоб ви все підготували! І це не обговорюється! - я розлючено гримнув дверима і вийшов із кабінету. Мені треба було підготувати всі необхідні папери.

Все було не так вже й погано. І це був чудовий шанс - позбутися надокучливої подружки сина. У нього була амнезія і він нічого не пам'ятав. І її теж забув. Отже, в них немає спільного майбутнього і він не зробить їй пропозицію. Чим не ускладнить ще більше моє життя. Адже, ми з моїм батьком стільки працювали. Потом і кров'ю будували нашу фірму, створювали їй престижний імідж. І якесь дурне кохання мого сина, не зіпсує наші плани. Мій син має одружитися з достойною дівчиною, і цим принести ще більше грошей в наш сімейний капітал. 

***

- Він тут в лікарні! Він отямився і знаходиться в відділенні інтенсивної терапії. У нього перелом лівої руки і правої ноги, йому потрібна реабілітація. Він не зможе ходити, поки не закінчиться лікування, яке триватиме 7 міс. - розповідала з сумом новини мама.

- О, Господи! Який жах! Я маю його побачити! - я зірвалася з ліжка, щоб побігти до нього.

- Чекай. Це ще не все. - зупинила мене мама.

- Що ще? Мені байдуже! Головне, що він живий! Я маю терміново його побачити! - я мала йому розповісти новини. Він буде щасливий, адже він кохає мене.

- Все не так просто! Тільки не хвилюйся, будь ласка! У нього амнезія! Він нічого не пам'ятає, навіть свого рідного батька... - мама тяжко видихнула.

- Що? Тобто, він не пам'ятає мене? - я завмерла, але як він міг забути 3 роки наших стосунків... не вірю.

- Доню, він нічого не пам'ятає! І лікарі не знають, коли пам'ять до нього повернеться... Мені шкода! - мама відпустила мою руку і сіла на край ліжка.

- Не вірю! Це не правда! Я маю з ним поговорити! - сльози лилися рікою з моїх очей, а ноги підкошувалися.