Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

– Не зрозумів, – застигає Алекс із валізою. – Що тут відбувається?

А я, як у рот води набрала, сама до кінця не розумію, що справді відбувається? Ситуація настільки безглузда, що тепер доведи, що ти не слон, що зараз говорити?

З одного боку все зрозуміло, але з іншого, ми слава Богу хоча б одягнені, значить сексу не було, про це має подумати в першу чергу Алекс?

Ніколи не була в подібних ситуаціях і відчуваю знову цей смак дешевого серіалу, де чоловік застав дружину в обіймах іншого. А Андрій взагалі не допомагає, на мою думку, вся ця сцена його тільки бавить.

– Олесю, що він тут робить? – Алекс запитує таким тоном, ніби став свідком чогось огидного.

– Я на своєму місці, а ось що ти тут робиш? – Переходить до наступу Андрій і злегка підіймається, притримуючи мене за талію. – Не чекали на тебе так рано, хоча, з урахуванням того, що тебе не було якраз у той момент, коли ти був життєво необхідний, на твоєму місці, взагалі не приїжджав би сюди.

– Андрію, перестань, – нарешті знаходжу дар мови. Брати участь у перепалці двох павичів особливо не хочеться, комусь варто піти, і я дивлюсь на колишнього чоловіка. – Дякую тобі за все, але тобі й справді краще піти.

– Мені? – приголомшено дивиться Андрій. – Олесю, прокинься ти вже нарешті, я люблю тебе і хочу бути з тобою, невже не заслуговую на другий шанс?

Мовчу, точно, не знаю, що сказати. Мені потрібно розібратися у своїх почуттях, мені потрібне повітря, у квартирі дихати стало нічим. Я думала про цей другий шанс, але чи існує він у цій історії?

– Вона попросила тебе піти, вали звідси, інакше я за себе не ручаюся, – Алекс на взводі, навіть кулаки стиснув для правдоподібності своїх намірів.

– А ти взагалі заткнися, я не з тобою розмовляю, – репетує Андрій і я ще більше розумію, що в моїй трикімнатній квартирі мало місця і кисню.

Що робити, не розумію, тому стою як дурепа і глибоко дихаю.

– У неї температура під сорок була, вона лежала трупом два дні, і нікого поряд не було, тому що її друг надто зайнятий, щоб виявити турботу. Ти, як і десять років тому, особливо не знаєш, що робити з дівчиною. Тільки тобі пощастило, що я знову опинився поряд і я знаю, особливо, коли був з Олесею одружений.

– От саме був, пішов геть, Андрію, – Алекс кидається на колишнього, та так швидко, що я навіть не встигаю моргнути.

Андрюха, зважаючи на все, був готовий до такого результату словесної суперечки й одним поштовхом, відлетів мій нинішній, як пір'їнка. Ніколи не бачила, щоб Заремський бився, але це було ефектно, безперечно.

– Знаєш, я мовчав увесь цей час, але розкажи їй, що все в її житті не випадково, і що саме ваша зустріч була тобі на руку, – важко дихає Андрій і дивиться на мене. – Він тобі розповів, що знає тебе довше, ніж ти його? Приблизно на десять років так точно.

– Не розумію, про що йдеться? – І я правда не можу зрозуміти, дивлюся по черзі, то на одного, то на іншого.

Першим скривився Алекс, таке відчуття, що він знає якусь таємницю, але не хоче її розповідати саме мені й саме зараз, через ​​Андрія. І в мені зароджується погане передчуття, що зараз, почую щось таке, що мені не сподобається, але тримаю обличчя до останнього.

– Лесю, я хотів тобі сказати, але ніяк не міг наважитися. Адже це не важливо, все, що було до нашої зустрічі? Головне, що тепер у нас все гаразд, і ми разом, так? – з надією дивиться Олександр.

– Ну, звичайно, давай почни заливати, як ти бідний соромився і страх втрати коханої, сковував твої рухи, – встряє Андрій, за що отримує убивчий погляд від Алекса.

– Заткнися! – кричить він. – Тебе взагалі тут ніхто не тримає, провалюй. Ти думаєш, що знову до неї підкотив як лицар і знову на тлі всі зблідли?

– Так, що взагалі відбувається? – вже втручаюся я, тому що вони обоє починають мене дратувати. – Що означає знову?

Чоловіки мовчки перезирнулися.

– Мовчатимете – вижену обох, так що я чекаю пояснень, – схрещую руки на грудях і дивлюся на двох чоловіків.

Вони обидва мені дорогі, ну ось не знаю, що зі мною відбувається, але відчуваю що, Андрій дорогий мені. Не можу заплющувати очі на свої почуття до нього.

Проходить ще пара хвилин, Алекс помітно нервує і маячить сюди-туди, а Андрій зручно розташувався на дивані та з єхидною усмішкою, дивиться на колишнього партнера. Загалом та ще картина, але я все чекаю, коли почнеться якась історія.

– У тому клубі, в якому ви познайомилися, – вказує на нас двох Алекс, – ти виявилася невипадковою. Ти тоді дружила з дівчиною, вона зустрічалася з нашим спільним другом, загалом, це я попросив його запросити тебе. Я побачив тебе з нею, і зрозумів, що закохався. Ти була така незвичайна, така несхожа на жодну…

– Давай ближче до справи, – знову перебиває Андрій, і виводить мене з шоку, бо я пам'ятаю багатьох із тієї компанії, але Алекса – ні.

Не можу сказати, що довго з ними спілкувалася, та й подругою та дівчина особливо мені не була, ми просто вчилися разом, але я швидше за все запам'ятала б обличчя Алекса.

– Ти дратуєш своїм передсловом, це не допоможе справі. Почни з головного.

– Заткнися, вона повинна знати про мої почуття, – суперечить Алекс. – Олесю, зрозумій, я був сором'язливим придурком, який просто не міг до тебе підійти, та я просто не знав про що з тобою заговорити. Ти не була з тих ласих тусовниць, ти трималася відсторонено, і цим і приваблювала, і лякала одночасно. Це для нього було просто підійти й познайомитися з тобою, – знову вказує на Андрія, – а я, навіть двох слів зв'язати з тобою чомусь не міг.