Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

Оглядаю нас і наголошую про себе, що обидва одягнені, значить нічого не було, але сам факт того, що лежимо обійнявшись, вже наштовхує на думку, що ми переступили межу.

У подібних ситуаціях, найнезручніше це спільне пробудження, адже обидва розуміємо, що так не повинно бути. Але коли дивлюся на свого колишнього чоловіка, мої захисні бар'єри спадають і його близькість, його розмірене дихання, вії, що трохи тремтять, нагадують лише про той прекрасний час, коли ми були разом.

Він настільки гарний чоловік, що мені стає приємно на нього дивитися: на його вольове підборіддя, прямий ніс, чуттєві губи, вії правда пухнасті, як у дівчинки, але це все тільки доводить, що Заремський красень.

Не встигаю перевести подих, як Андрія очі відкриваються, і він ліниво посміхається.

– Доброго ранку, – шепочу я.

– А він і справді добрий, раз я прокинувся з тобою, – хрипко відповідає він. – Ми що, заснули за переглядом фільму?

Андрій витягується і витягає з-під мого тіла свою руку.

– Вибач, рука затекла. Можеш назад лягати.

Перші секунди лише дивлюся на нього, але потім знову опускаю голову на його груди й починаю перевіряти як моє горло. В усьому ранковому шоці, зовсім забула про свою ангіну.

– Як ти себе почуваєш? Температури начебто немає, вже добре. Як горло?

– Болить, але вже не так ріже, – далі загальні теми для розмови закінчуються, мені ніяково і, зовсім не знаю, про що зараз говорити.

Очевидно, що моєму тілу вночі абсолютно було все одно, що ми в розлученні, воно до нього тяглося і чудово провело час. Але настав ранок, і час говорити неприємні речі.

– Андрію, ти знаєш…

Не встигаю довести свою думку, як відкриваються вхідні двері й тягнучи свою валізу у квартиру входить Алекс.

Я настільки не готова до того, що відбувається, що паралізує тіло, а Андрій навіть не ворухнувся, на мою думку, ще міцніше притиснув мене до себе.

Алекс прийшов абсолютно спокійний, у нього було щось на кшталт легкої, нічим не обтяженої посмішки, але помітивши мене поряд з Андрієм, він похмурнішає і губи складаються в одну суцільну жорстку лінію.

Тут би що до Бога звернутися, за допомогою, адже я до ладу не знаю з чого почати своє суперправдоподібне пояснення.