Довірся мені - Альбіна Вишневська

 А наступні півтора місяці ледве змогли пережити у мирі та злагоді. Микита знову мусив набратися терпіння та чекати доти, доки не почнуться осінні канікули. Юля вважала зрадою те, що ось так просто візьме та кине свою улюблену справу, ледь розпочавши її. Ні, це була її єдина умова на ранок наступного дня після освічення Микити у торгівельному центрі.

Гранін одразу зрозумів, що сперечатися з Юлею сонячним ранком не має сенсу. І хоча його внутрішній лев не просто гарчав, а ревів, йому довелося вирішити питання одним єдиним способом. Він, п’ючи вранішню каву, телефонував своєму співвласнику і пропонував тимчасову угоду. Йому пощастило, адже всі справи ювелірного салону комфортно можна вирішити через інтернет. І лише у екстрених випадках він мав обов’язково бути присутнім на зібраннях.

Юля навіть не сподівалася на те, що Микита так кардинально вирішить питання з роботою. Дівчина, здивовано слухаючи спілкування коханого  з товаришем, власним вухам не вірила. Та цей чоловік просто божевільний!

– Ти в цьому впевнений? Півтора місяці у селі? Справді?

– А ти й досі маєш сумніви що до моїх здібностей, мала? Що там якісь п’ятдесят днів у порівнянні з тим, що я отримаю у винагороду?

Юля сіла Микиті на коліна, міцно обійняла його за шию і поцілувала солодко, солодко.

– Те, що ти терплячий, я тепер переконалася на тисячу відсотків.

 – Тільки терплячий? – в очах закоханого чоловіка можна було піймати хитрі нотки.

– Вибач, не просто терплячий, але й занадто хитрий.

– Злякалася, коли не отримала мене вночі у ліжко?

Юля нервово здригнулася і кінчиком носа торкнулася щоки чоловіка, ніжно потерлася і прошепотіла:

- Я б просто померла від того, що втратила шанс. І все з-за чого? З-за того, що занадто боялася знову обпектися.

– Я тебе розумію, бо й сам колись тривалий час  був не в собі після розлучення. Але так склалося доля, вибач, та, як кажуть у народ, одне пішло, а інше прибуло.

Чоловік усміхнувся, руками гладячи спину дівчини.

– Випадкова зустріч стала доленосною, - погодилась.

Вересень промайнув занадто швидко, особливо за роботою. Юля, повертаючись зі школи додому, отримувала певне задоволення від того, що вдома на неї чекав коханий. Він турботливо готував чашку гарячого зеленого чаю та запрошував її на пів годинний відпочинок. Вони сиділи на веранді, пили чай та спілкувалися. В таких моментах було стільки романтики, що Юля навіть час від часу просто мовчки розглядала Микиту, котрий розповідав щось смішне.

Вихідні також були досить емоційними та галасливими. Неодноразово в гості приїжджали Степан, Настя та Ромчик. А в останній тиждень вересня відбулося хрещення.

Світлана та Сергій, разом  з Галиною Петрівною та Тімом, також декілька днів провели за містом. Їм сподобалося після міської метушні побути на природі, вдосталь наїстися яблук, горіхів. Юля з радістю готувала пиріжки та інші смаколики для великої родини.

Канікул Микита чекав як ніколи. Іноді вони влаштовували словесне змагання, бо Гранін без гумору вже не міг існувати. Одного разу серед кімнати зявилась величезна валіза.

 – Що це, Микито? – без будь-яких підтекстів поцікавилась у коханого.

Гранін сидів на дивані і розслаблено гортав стрічку соцмережі.

– Чекаю моменту, коли ти вже почнеш збирати в цю валізу найважливіші речі.

– А хто сказав, що мої речі вмістяться в одну валізу? – усміхнулась чоловіку, котрий відклав телефон у бік.

 – Жінки, боротися з вами просто нерозумно. А знаєш, найважливіше в моєму житті якраз би вже давно вмістилось у цю валізу.

Гранін піднявся з дивану, розглядаючи об’єми валізи. Юля також здивовано поглянула у бік і запитала:

 - Тобі й справді так мало потрібно для щастя? То тобі можна лише позаздрити.

Микита щиро розсміявся, з ніг до голови оглядаючи дівчину. І лише тепер Юля здогадалася про що саме говорив чоловік.

– О ні, тільки не говори, що запхав би мене туди.

– О так, якби треба було вкрасти наречену, то саме б цією валізою скористався.

Він підхопив Юля на руки і міцно поцілував.

– Маніяк, хіба ж так дівчат викрадають?

–  А ти певно в курсі, як це роблять?

 – Килим?

– Не наш метод, мала…

 І з того моменту, з періодичністю два рази на тиждень, валіза з’являлась на шляху Юлі. І ніби ритуал: кожного разу в ній залишались дійсно важливі речі, котрі хотіла забрати з собою у місто.

Микита іноді бачив, як Юля переглядає фото рідних, як ретельно складає книги та зошити. Ні, вона не збиралась все це брати з собою. Вона просто ніби залишала часточку себе тут, в цих стінах. Микита чудово розумів її стан, розумів, що вона нудьгуватиме за своїм доглянутим будиночком. Але вони вже давно змовилися, що влітку житимуть тут. До того ж Василь Іванович люб'язно погодився наглядати за будинком та котиками.

Юля змахнула сльозинки, коли вийшла за поріг рідної школи. Розлучатися завжди важко, але настав час, вона це зрозуміла і прийняла. Забрала документи у директорки і бадьоро спускалася зі сходів, здалеку побачивши, що Микита чекає біля машини.

Нетерплячий, гарячий чоловік, який зачепив струни її душі. Вона й не думала, що зможе ось так любити когось. Не думала, що все в її житті так кардинально зміниться, що той пам'ятний дощ змиє всі нещастя, сльози та смуток, які були у її житті. І вона вдячна Всевишньому, що дав терпіння коханому чоловікові, допоміг йому впоратися з жінкою, яка зовсім зневірилася в собі.

Тепер Юля не почувала себе нещасною, приниженою. Микита змінив її, її ставлення до світу, а насамперед – себе самої. Вони досить мирно існували в побуті, їздили в гості до родини Ромащенка або ж на них чекали до себе.

 Хрещеник Микити ріс міцним і здоровим, Юля щоразу із завмиранням серця брала на руки малюка і притискала до грудей. Але саме у ті моменти вона, як ніколи, відчувала себе нещасною. Вже котрий місяць вони з Микитою не користувалися контрацептивами, а вагітність не наставала. Невже лікарі помилилися і причина була в ній? Говорити на цю тему їй не хотілося, та й Микита не наполягав, але дуже часто ловив сумні погляд Юлі, коли та поралася з малюком.