Довірся мені - Альбіна Вишневська
Варто було сховатися у обійми під'їзду, як нетерплячі руки Микити одразу ж торкнулися стегон дівчини. Він шумно видихнув їй на вухо, притискаючись до її спини.
- Як же я скучив, рідна, - а по її тілу дружною юрбою бігли мурашки, та так, що коліна Юлі тремтіли, коли уважно слухала шепіт чоловіка.
Жадібний, нетерплячий, саме такий він їй подобався найбільше. Саме з ним вона забула про сором і навчилася виявляти все своє бажання. І тепер не смикала його, не скидала руки, а навпаки - сильніше стискала його долоні своїми, і насолоджувалась кожним дотиком.
Вже на порозі квартири дівчина швидко розкидала взуття, сумочку відкинула на тумбочку.
- Я хочу тебе, - простогнала біля губ Микити і щасливо розсміялась, схрестивши руки на шиї чоловіка, коли той підхопив її на руки і поніс у спальню.
Ще вранці вона не була певна, що повернеться сюди. Тепер розкинулася на величезному ліжку і спостерігала за тим, як Микита поспішно скидає з себе одяг. Її сукня задерлася до самої талії, не приховуючи сині ажурні трусики. Юля неквапливо знімала сукню і бачила погляд чоловіка, задоволено усміхаючись. Тепер впевнена, що має неперевершений вигляд. У Микити достатньо часу, щоб оцінити її новий мереживний комплект.
Очі чоловіка потемніли, а на вустах з’явилась хтива посмішка. Дівчина задоволено промуркотіла, варто було Микиті схопити її за щиколотку та звичним рухом потягнути на себе. Бачила і розуміла, що він горить, і немає місця ніжностям. Юля не стала томити чоловіка.
Більше Микита не думав, він просто піддався своїм інстинктам і з жадібними поцілунками накинувся на бажану жінку, яка так довго його мучила.
Чоловік прокинувся вранці від того, що його цілують у плече, посміхнувся, перехопив руку Юлі у себе на стегні і підніс до губ. Сон як рукою зняло, коли одним оком побачив на пальчику обручку, ще ширше розтягнув губи в посмішці, поцілував долоню і повернув голову, зустрічаючись поглядом із коханою:
- Сподобалося?
- Вона чудова, - Юля не вперше милувалася обручкою, а в сумочці ще й інші прикраси лежать. - Ти ніколи не розповідав, що сам виготовляєш прикраси.
- Це був маленький секрет, - підморгнув і перевернув дівчину на спину, нависаючи зверху, - до того ж саме ти стала моїм натхненням, і я згадав, що колись був дуже посидючим і займався улюбленою справою.
- Тільки не кажи, що став старим і сліпим, - зачепила чоловіка і вигнулась уперед, натякаючи на те, що не проти зайнятися коханням.
Микита ж цілком серйозно вдивлявся в очі дівчини і нарешті запитав:
- Ти мене кохаєш? - і завмер, здавалося, що навіть серце пропустило удар.
- Я тебе кохаєш, - розпливлася в щасливій усмішці і ледь не запищала, коли Микита пристрасно загарчав і жадібними поцілунками вкрив її обличчя. - Божевільний!
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно