Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Біля під'їзду старої типової багатоповерхівки Катя попросила дочекатися її та легко впурхнула в будівлю, що облупилася від часу і відсутності нагляду.

Здивований Лев відчинив двері одразу. Не питаючи, хто прийшов. Мабуть, дивився у вічко.

- Як ти тут опинилася?

- І тобі привіт! - посміхнулася Катерина, оглянувши дуже охайного на вигляд хлопчика. - Чому не в школі?

Лев демонстративно закотив очі, мовляв, закатували нотаціями.

- Увійти дозволиш?

- А то! - задоволено протяг хлопчик, впускаючи її у квартиру.

Катя боялася їхати сюди. З розповідей Стаса вимальовувалась зовсім безрадісна картинка. І якби він мав рацію, то вся її витівка, побудована на одній лише випадковій фразі Лева, виявилася б спочатку провальною.

Однак у страху перед бідністю та нещастями очі великі. Квартира стара, давно без ремонту. Але чисто, речі лежать на своїх місцях.

- А ти у справі чи як? - Лев раптом зупинився посеред коридору і діловито сунув руки в кишені, перегороджуючи дорогу.

- Мені б з татом твоїм поговорити, - відповіла Катя.

- А навіщо тобі мій татко знадобився? - суворо звів брови до перенісся.

Гарний виросте серцеїд, подумала Катерина.

- Льово, хто там прийшов? Ти чого притих? - долинув з кімнати спантеличений приємний чоловічий голос.

- Та ось, - буркнув хлопчик, не знаючи, як представити дівчину і мету візиту.

Двері з кімнати відчинилися. У коридор вийшов батько.

Катя перевела погляд з насупленого обличчя хлопця на його батька. Ага, тепер ясно, в кого очі такі й вії. І ніс орлиний. Але, мабуть, друга половина краси дісталася з маминими генами.

Дівчина спіймала на собі довгий погляд, що вивчав, незнайомого чоловіка. Той ніби схаменувся, привітно посміхнувся, перетворившись від цього, простяг їй руку.

- Єгор.

- Катерина, - вона вклала долоню в його міцну і теплу руку і на мить обидва завмерли, наче пронизані ударом струму і дивним відчуттям правильності того, що відбувається.

- Та ви проходьте! - першим схаменувся Єгор.

Відступив убік, запрошуючи до кімнати. Легенько скуйовдив синові волосся.

- Став чайник, не залипай, - сказав він і знову перемкнув увагу на гостю.

Лев помчав виконувати доручення. Він ловив кожне слово батька, як коштовність, втішений тим, що батько повертається до життя. І страшенно боявся злякати це диво.

Єгор прикрив двері до кімнати, показав рукою на старе крісло біля столу.

- Сідайте, Катю. Поки Льова зайнятий, хочу сказати вам спасибі. Це ж ви мого хлопця зателефонувати напоумили?

- Я, - кивнула дівчина, зацікавлено розглядаючи власника квартири та обстановку в ній.

– Ви мені дуже цим допомогли. Струснули, чи що. Вибачте, у нас прибирання сьогодні, - він ніяково прокашлявся, глянувши на стопку ще не перебраних книг. - На роботу вийду та ремонт затіємо косметичний. Настав час починати спочатку.

Катя проникливо подивилася на чоловіка.

- Ось із приводу роботи я до вас і прийшла, - зраділа вона можливості перейти одразу до суті. Від подяки почувала себе ніяково - не зробила нічого особливого.

Єгор зацікавлено потягнувся вперед. Поспішно присунув ближче друге крісло і обережно опустився в нього, боячись злякати ще не вигнаний пил. Гостю-то він на вже очищене крісло посадив.

Зголоднілий по справжній справі погляд чоловіка вимагав продовження розмови.

- Лев сказав, що ви лікарем працювали. Хірургом.

- Так, - його погляд раптом став блудним і важким.

- У вас загинув пацієнт? – обережно запитала Катерина.

Єгор усміхнувся.

– У мене загинув шлюб завдяки роботі, – чесно відповів чоловік.

Лев, що увійшов до кімнати, невдоволено буркнув:

- Що ти татові в душу лізеш! Чи не каламуть.

Катя мимоволі здригнулася, але відповіла твердим поглядом.

- Я маю знати, якому фахівцю пропоную співпрацю.

Хлопчик здивовано свиснув. Єгор ще більш зацікавлено глянув на свою рятівницю.

– Вас не лякає, що я пив?

Катя глянула на нього.

- Все життя? - Прямо і трохи різко запитала вона.

- Ні, що ви! - відсахнувся чоловік.

– Зараз?

- Ні, кинув, - сором'язливо опустив очі.

- Тоді ось що...

Катерина несподівано для себе заговорила напрочуд діловим тоном, не властивим їй раніше. Вона гранично відверто розповіла Єгорові історію хвороби та смерті бабусі. Окреслила можливості, що раптово відкрилися. Пояснила суть ідеї.

Єгор у відповідь, не менш чесно, розповів про те, як дружина-медсестра пурхнула від скромного хірурга до головного лікаря та власника клініки. Причому, як виявилося, саме тої, у якій оперували бабусю.

- Тоді ви просто зобов'язані погодитись! – з ентузіазмом вигукнула Катя. - У клініці, яку ми відкриємо з вами, ви зможете рятувати пацієнтів абсолютно безплатно. Нікому не доведеться для цього закладати роки життя чи свою душу в марній надії врятувати своїх близьких, – сумно уклала Катерина, згадуючи себе колишню.

Здавалося б, минуло близько пів року, але та Катерина відчувалася зовсім іншою людиною.

- Тату, це ж мрія! – не втримався від коментаря Лев.

І тут же злякано замовк.

- Правильно, сину, - Єгор винно глянув на сина - довго ще йому доведеться перемагати всі страхи хлопчика, які сам і породив. - Тільки за вашими словами, Катю, не дуже зрозуміло, за які кошти ви збираєтеся все це організувати. Суми, про які ви говорите, дозволять вам жити безбідно років із десять. Хоч і не дуже шикуючи. І, припустимо, відкрити цю клініку. Але ж її треба ще утримувати якось.

– А тут нам допоможе патент на винахід моїх батьків. Думаю, вони схвалили б таке його використання.

Лев дивився на свою рятівницю з неприхованим замилуванням і обожненням, Єгор - з надією. Сама Катерина дивилася в підлогу, боячись не виправдати чужих очікувань.

- У будь-якому разі, - пробурмотіла дівчина, - якщо нічого не вийде, ми нічого не втрачаємо. Якщо вийде із меншим розмахом, зможемо допомогти просто меншій кількості людей. А якщо все вдасться, то й меценати підтягнуться. Завжди є ті, кому нікуди гроші подіти, а піару дуже хочеться. Та й просто небайдужих більше, ніж здається.

Лев кинувся обіймати дівчину. Єгор, судячи з погляду, від такого пориву втримався не без зусиль.

Пити чай Катя з почуттям провини, але відмовилася, пославшись на відсутність часу. Насправді просто розуміла, що тоді піти буде складніше. Та й підозрювала, що чаювання чекає її в гостях у хлібосольного Таксиста, якому відвела роль штатного водія у своїй божевільній та зухвалій витівці.

Вона чудово розуміла, скільки приватних клінік дуже намагатимуться перешкодити їй у реалізації задуму. Але чомусь уперто дотримувалася поставленої мети. Як там казав Олексій? Сумніви – шлях до поразки.