Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Вранці її розбудив наполегливий стукіт у двері.

Катя сонно глянула на вікно, через яке зазвичай добре було видно відвідувача, і здригнулася. Обурено бурмочучи, поспіхом вмилася і причесалася. Внутрішнє тремтіння не обіцяло нічого доброго. Та й взагалі, що їй тут потрібне?

- Настя? — недовірливо спитала Катя замість привітання, ніби чекала, що морок розсіється і явить перед нею іншу особу.

Дівчина навпроти зарозуміло і зухвало посміхнулася. Ткнувши Катерину плечем, без попиту увійшла до хати. Але не встигла зробити і кілька кроків, як господиня рукою перегородила їй шлях.

- На порозі триматимеш? - глузливо пирхнула танцівниця.

- Я тебе взагалі не запрошувала, - пробурчала Катя.

- Непривітна ти, - стаючи серйознішою, констатувала Настя, гидливо оглядаючи скромну обстановку.

- Говори, навіщо прийшла, і йди, - різко озвалася Катерина, схрещуючи руки на грудях.

- Я тобі принесла подарунок один, - дівчина простягла співрозмовниці банківську карту.

Катя покрутила її в руках, насупившись.

- Що це? І навіщо мені це? А головне, навіщо тобі це?

- Це банківська карта, на рахунку лежить цей багатостраждальний мільйон. Я його віддаю тобі. Не питай, як він потрапив до мене. Просто я справді люблю Стаса. І якщо він бачить щастя з тобою, а ти у злиднях його родині не потрібна... То ось тобі трохи грошей. Відкриєш свою справу, станеш рівною їм...

- Звідки ти?..

- Звідки я це знаю? Того вечора я гостювала у його батьків. Не знала, що він приїде з тобою, – злукавила Настя. - Так що я мимоволі чула вашу розмову. Загалом, не дякуй. Будьте щасливі, - сумно уклала красуня і попрямувала до виходу, ховаючи задоволену посмішку.

Катя розгублено дивилася їй услід.

- Стривай! - ніби опритомнівши, гукнула непрохану гостю. - Забери це, - Катя мало не насильно вклала карту в руки Анастасії. - Якщо любиш Стаса, шлях вільний. Я – не завада. І справа не в грошах. Що ж ви зациклилися всі на них? - з гіркотою спитала дівчина.

- Ти відмовляєшся? - вражено уточнила Настя. - І від грошей, і від Стаса? Я не дочула?

Катя стримано кивнула.

- Ти божевільна. Або дурепа. Або і те, й інше, - недовірливо похитала головою Настя, спускаючись з ґанку.

- Так і є, - легко посміхнулася Катя, відчуваючи чергове звільнення від липких всюдисущих лапок світу Стаса.

Настя демонстративно покрутила пальцем біля скроні і квапливо попрямувала до своєї машини. Після гіпсу рука весь час свербіла. Треба було все-таки щось простіше вигадати. Як вона тепер пояснить Льоші, що так швидко зняла гіпс? Ну, напилася. Ну, боліло все тіло, і голова розколювалася після аварії. Навіщо потягнуло перелом зображати?

Завела мотор, бажаючи якнайшвидше забратися з цієї безпросвітної глухомані.

- Хацапетівка якась! - Невдоволено буркнула Настя, ламаючи надвоє свою стару карту, яку щойно вручала Катерині.

Вона чудово знала, що горда і принципова Катя відмовиться у будь-якому випадку. Карта з реальним мільйоном, по-старому вкладена в кишеню всередині бюстгальтера, гріла душу. Це мужика можна втратити, а мільйона її тепер ніхто не позбавить.

Катерина проводжала автомобіль поглядом, поки той не сховався за черговим поворотом.

Пілікнув мобільний телефон. У повідомленні від Андрія опинилися телефон Таксиста та адреса Лева.

- День, безперечно, обіцяє бути вдалим і насиченим, - хмикнула Катя.

Вона поспішила до хати. Глянула на годинник. Ох, а час летить! Нашвидкуруч спорудила сніданок, заваривши чай у великому бабусиному кухлі.

- Не хочу я дім продавати, бабусю. І відпускати тебе не хочу. Потерпи мене трохи, - весело підморгнувши, заявила Катерина і почала збиратися.

Набрала номер водія. Трубку взяла його дружина.

- Це ви – солодка булочка? - Раптом розвеселилася Катя, почувши жіночий голос.

З того боку весело хмикнули, зовсім не ображено.

- Я напевне.

- Вибачте, - сказала Катя, але насправді зовсім не відчувала жодної вини. - Просто ваш чоловік це так мило завжди казав, що я не втрималася. А я… – дівчина раптом запнулась. – А я просто Катя.

- Це нічого! - реготнула дружина таксиста. - Колись і ви станете чиєюсь булочкою.

- Скоріше вже пересушеним багетом, - пирхнула Катерина.

- Так і я не червонощока пампушка, - пожартувала співрозмовниця.

Розмова зайшла в глухий кут.

- Я чого дзвоню, - зам'ялася дівчина. - Кажуть, ваш чоловік звільнився у Стаса.

– Так і є, – спокійно підтвердила жінка.

– І я звільнилася.

Булочка пирхнула.

- З усіх посад, - посміхнулася й Катя. - І з'явився в мене один задум. Не знаю поки що, чи вийде. Але якщо все вийде, то й вам буде чим пиріжків ваших порадувати. Давайте це обговоримо?

Співрозмовниця радісно погодилася зустрітись одразу після того, як Таксист зараз же відвезе її до маленького Лева.

Розмову вона переказала чоловікові дуже швидко, зважаючи на все. Бо незабаром біля хвіртки Катерини стояла старенька машинка бакалійного сімейства. Чомусь дівчина їх не уявляла навіть окремо один від одної, лише як єдиний організм. Хоча жодного разу не бачила особисто цю Булочку.

Надзвичайно розвеселившись від своїх роздумів, Катя жваво залізла на пасажирське сидіння. Напевно, так давались взнаки нерви. Хіхікнула, привітавшись, і попросила якнайшвидше везти її до Лева, доки вона не втратила всю свою рішучість бути корисною.

Таксист не став розпитувати. Йому імпонували Катрусин настрій, характер та світогляд у принципі. Крім того, дружина сказала, що Катерина має добрий голос. А вона рідко у людях помиляється.

Максимально втиснувши педаль газу, водій старенької автівки, що безперестанку пихкала, помчав добре знайомою адресою, гадаючи, що ж задумала дівчина.