Джекпот - Анна Харламова
Увійшовши до кухні, вона почала швидко вмощувати імпровізоване ліжко для Дмитра, який вона знала, зараз прийде сюди.
— Вікторіє… Чому ти втекла? — Дмитро стояв над нею, і дивився, як вона влаштовує йому нічліг.
— А, що нам потрібно було мовчки постояти, та подивитися одне на одного?... Навіщо ці незручності. Забудемося про все, тай годі. — Вікторія підняла на нього свої сірі очі, і сказала: — Я тобі зараз наберу ванну.
Дмитро видихнув, згадуючи ту ванну… Звичайно там чисто, та пахне персиковим гелем, але… чавунна ванна – це не його «фішка». В цю саму мить він хотів скупати Лева у цьому «шику». Його друг напевно зараз в джакузі з якоюсь кралею, насолоджуються бульбашками і не тільки.
— Дякую, Вікторіє. — Дмитро зрозумів, що краще просто погодитись, і дійсно забутись про поцілунок,… але парі. Парі не дасть цього зробити.
— От і добре. — Вікторія підвелась, і почимчикувала до ванної кімнати приготувати все необхідне для Дмитра, та набрати води.
Хлопець без зайвих вагань почав знімати светр, хоча з такими вікнами – треба було б взагалі у курці спати. Протяг такий, що міг би звалити з ніг ведмедя.
Як вона тут живе? Якесь королівство з зимової казки. Холод нереальний. Шкода її… І себе – шкода… Головне витримати ніч, і як не помру від холоду – вже нічого буде боятися.
Дмитро підскочив, коли почув вібрацію телефона у кишені.
От бовдури! Нафіга дзвонити?! Щоб все зіпсувати?! Це точно Лев. Гадає, що завалить мені парі. Нічого не вийде.
Дмитро дістав з кишені телефон. Він не помилився, дзвонив Лев. Дмитро довго не думав над тим, що робити, - він просто вимкнув телефон, і поклав його назад до кишені.
Хороша була розмова. Дуже змістовна.
Дмитро тихо засмівся.
— Вікторіє… — Він покликав її, але вона не відгукнулась.
«Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори».
Дмитро встав, і почимчикував до ванної. Постукавши у двері, він чекав на милий голосок Вікторії.
— Заходь. — Пролунало за дверима.
Дмитро відчинив двері, і вдихнув аромат персику, а потім ненароком усміхнувся, сам цього не розуміючи.
Вікторія прикрасила кімнату, маленькими свічечками і наповнила ванну пінкою. Попри те, що кахель може впасти на голову, а ванна під ним впасти – тут був затишок, і відчувалась турбота милої дівчини, яка покликала незнайомця у своє житло.
— Вау! — Щирий захват її умілим рукам, які навіть таку бідність перетворили у щось пристойне.
— Прошу. — Вона намагалася дивитися на усе довкола, тільки не на нього. — Ось, – гель для душу. — Вікторія вказала на полицю. — А ось, - рушники. — Вона поспішила вийти, але він її схопив за долоню.
Вікторія підняла очі, і потонула в його блакитних очах, які щиро дякували.
Дмитро нахилився, нависаючи над нею, і тихо прошепотів, обпікаючи її своїм гарячим диханням:
— Дякую, Ягідко. Ти неймовірна. — Він задивився на її вуста. Йому так кортіло показати цій дівчині наскільки він захоплений нею, проте… зараз не час… І чи буде цей час…
— Будь ласка, Дмитре. — Вікторія обережно вислизнула з ванної, і зачинила по собі двері.
Її серце калатало, а ноги підкошувались біля нього. Чомусь їй здавалось, що він не такий відвертий та простий, як видається на перший погляд. Щось у ньому є таке, що наводить на думку, - наче він щось недоговорює.
Вікторія потрусила головою, проганяючи непрохані думки.
Якщо вже запросила людину до себе, - годі вигадувати і обмовляти його.
Дівчина швидко пішла до кімнати, щоб переодягнутися, доки він приймає ванну.
Дмитро роздягнувся та пірнув у гарячу воду. Якщо чесно йому зараз було байдуже, що це не його звична ванна,… душова,… або джакузі – головне, що він зігріється.
Він тихо засміявся, коли у голову прийшло прояснення.
Людині не так вже і багато потрібно, - особливо тоді, коли хочеться зігрітися, поїсти або поспати. Коли «припече» - умови, вже не є настільки важливими. Зараз було головним інше, - Вікторія робила все безкорисливо. Вона хотіла зробити приємне, і вона це робила, не чекаючи нічого навзаєм. Зазвичай, від нього завжди чогось хотіли, - секс або гроші… Хоча, гроші завжди додавались до сексу… тож… Напевно Лев був правий, коли говорив, що він і золота картка – це нероздільне поняття. Проте зараз, мила дівчина запевняла його в зворотному.
Дмитро провів мокрими руками по обличчю та волоссю. Він не хотів ображати її парі, але вибір впав на неї, - а програвати він не звик.
Вікторія почула, що Дмитро вимкнув воду. Чомусь її усю затрусило, хвилювання пробіглося усім тілом. Цікаві та дивні відчуття від очікування на зустріч з його блакитними очима, та дивовижною усмішкою.
Вона почула, як скрипнули двері, а потім почула кроки, які наближалися до її кімнати. І ось – він тут. Дмитро прикритий одним рушником довкола талії, випромінював вдячність.
Зевс1. Справжній з Олімпу2.
Вікторія опускала очі все нижче і нижче, роздивляючись красеня навпроти себе. Вузька талія; широкі плечі; руки та ноги спортивної статури, але не занадто; прес і… те до чого зась… Красень – одним словом. Справжня чоловіча краса.
— Вибач… — Він зустрівся з її очима, а потім помітив, як її щічки поцілувало зніяковіння. — Я зайшов сказати, ще раз дякую. За все. Ти неймовірна.
Вікторія голосно глитнула, коли він забрав волосся назад, а краплинки розбризкались довкола.
О, Господи! Він неймовірний.
Стоп! Він може і Зевс, але ти точно не збираєшся на його «Олімп»… тож… викинь з голови усі можливі підйоми на його «гору»!
— Прошу. — Вікторія облизала губи, і тримаючись за пояс свого халату, ще тугіше його зав’язала.
— Вікторіє, той поцілунок… — Йому не давало спокою те, що вона могла навигадувати щось не те. Жінки це вміють, і у них це гарно виходить. Тож, він хотів розвіяти її страхи, чи що вона там навигадувала.
— Дмитре, не треба прошу. — Вікторія поспішила перебити його. — Це була помилка… Ти це просто зрозумів швидше за мене. От і все. Забуть.
Дмитра наче під дих вдарили. Такого він точно не очікував. Він не помилився. Вигадала цілу історію.
Так, от про що вона подумала, що йому не сподобалося… Капець! Треба розвіяти її дурні, необґрунтовані припущення. Прямо зараз… або… потім…
— Вікторіє, ти не так все зрозуміла. — Усміхнувся він.
Вона важко зітхнула, і ледь тихо промовила:
— Дмитре, день був насиченим… я простояла на морозі дуже довго… я втомлена… Давай не будемо про це зараз… і взагалі будь коли.
Вона сумно на нього подивилась, і він припинив усміхатись.
— Тоді… Вікторіє… приємних снів. Дякую за прихисток. — Дмитро підійшов до неї, і нахилившись промовив: — Ти смачна, Ягідко… таку, як ти куштують повільно… насолоджуючись кожною секундою…
Сказавши це, він пішов до кухні.
Вікторія стояла, як вкопана і досі зігріваючись його диханням, у себе на губах,… та словами, які розлились по всьому тілу. Жар від думок зробив кімнату теплішою.
Вона зловила себе на думці, що вже рік у неї нікого не було…
А тут – САМ Зевс! Проте, це нічого не означало… Чи означало?... Він же говорив, що такою, як вона слід насолоджуватися повільно, - можливо він натякав на ще один поцілунок?...
Вікторія розв’язала трішки халат. Стало занадто жарко.
Оце мене накрило! Треба узяти себе в руки і не думати, як там на «Олімпі».
А-а-а! Ну, як не думати, якщо той хто тобі шепотів такі слова, за сусідньою стінкою… майже голий… Ідіотка! Ще б пішла перевірила – чи майже?! Про що її думки, про те, що у нього під рушником?!... Це не нормально! Вона знає його кілька годин, а вже думками сходить на гору «Олімп»… Цікаво, за який час, «Зевс» міг би мене піднести на вершину?....
Вікторія відчула, як почервоніла, а унизу розлилося блаженне тепло.
От тобі і пізнала рушійну силу «Зевса»…
Вона звела ніжки, усе тіло благало блискавок,… але… нажаль, їх не отримати… принаймні цієї ночі…
Загорнувшись у халат, вона почимчикувала у ванну. Зачинивши двері, вона увімкнула воду.
—————————————
1У грецькій міфології гора Олімп вважалась священним місцем, де перебував Зевс та інші боги.
2Традиційним є уявлення про Зевса як верховного бога давньогрецької міфології, котрий відає усім світом, знає майбутнє, є засновником законів, захисником справедливості.
