Джекпот - Анна Харламова
— Ой! Я геть забулася! Мазь… Мазь – від синця! — Вона кинула ковдру на ліжко і побігла до шафки, де тримала ліки. Діставши тюбик з пантестином, вона помахала їм угорі. — Ось! Ну, - давай будемо тебе лікувати. Сідай на ліжко.
Він пройшов до ліжка, і всівшись, провалився у м’який матрац, який геть осів. Падаючи, він схопився за руку Вікторії і потягнув її за собою. Зойкнувши, дівчина повалилася на Дмитра, і розгублено подивилася на нього.
— М’якої посадки. — Його очі запалали веселим вогником, який змінився в одну мить на голодний.
— Ага…
Вікторія поспішила встати, але уперлася об матрац так невдало, що прогнувшись під ними, ліжко зарипіло, і вони впали разом з пружинами, матрацом та ковдрами. Все догори дригом. І перекотившись, вона опинилася під Дмитром.
— М’якої… посадки,… але вже мені… — Дмитро не поспішав вставати, опинившись між її ніжками. У цю мить так і кортіло провести руками по її стегнах… сідницях, які так файно облягали джинси. Чоловічий, первісний інстинкт та голод, - одразу прокинувся,… як і його член.
— Дмитре,… тобі я так розумію зручно?... — Вікторія заливалась фарбою, доки він нахабно лежав на ній. Це було приємно, - вона не могла з цим сперечатися,… але… вона його не знає,… а він вже на ній.
— Надзвичайно, Ягідно… — Її губи тремтіли, а серце калатало швидко-швидко, він відчував це під собою.
— Я рада за тебе,… але попрошу встати. — Насупившись, вона знервовано облизала швидко вуста, і цим скомпрометувала його.
Дмитро нахилився, щоб поцілувати її, але раптом зупинився біля самих вуст.
— Так, звичайно… Вибач. — Він обережно підвівся, і подав їй руку.
— Дякую. — Даючи руку і встаючи, мовила вона. Вікторія не розуміла своїх почуттів. Вона щойно сама його відштовхнула, а потім розчарувалась в тому, що він її не поцілував. Жіноча логіка – б’є нові рекорди,.. а жіноче самолюбство було аж занадто – зачеплене.
— Мені шкода твоє ліжко… З першої ж зарплатні – відшкодую… — Дмитро облизав губи і глитнув.
Він був так близько від того, щоб поцілувати її, і не скористався цим. Бовдур! Але ж він «гарний» хлопець… вона має так думати. Проте, з голови не виходить одне – яка вона на смак?!
— З зарплати?! — Вікторія приснула смішком. — Дмитре у тебе навіть роботи немає… де тій зарплатні взятися?
Вона недовірливо примружилась.
— Чому так дивишся?
— Все розмірковую, де ти ховаєш своє авто і гроші. — Засміялась весело вона, і нахилившись, підняла тюбик з мазю, який вона встигла впустити з рук.
Дмитро зацікавлено та по-чоловічому спритно нахилив набік голову, - насолоджуючись виглядом апетитних сідниць.
Округлі… так і хочеться по них ляснути і почути звук, який ще більше розбурхає уяву та апетит… Фігурка відпад!
Вікторія випрямилась, і подивившись на нього, побачила, як він шкіриться на усі тридцять два.
Пошляк! От, нахаба!
— Що?! — Дмитро побачив її насуплені брови і невдоволення в очах.
— Що ти робив? — Запитала вона, і зрозуміла, що даремно це зробила. Він ще ширше вишкірився, як той кіт, який спіймав мишку і насолоджувався тим, що вона у пастці.
— Вікторія… тобі збрехати, чи сказати правду?... Що обираєш?... — Він примружився, розглядаючи її стан, а потім повернувшись до її сірих очей, облизав пересохлі губи. — Гадаю, - ти дівчина, яка полюбляє правду… так?!
Вікторія широко розплющила очі, такої нахабності вона ще не бачила, і ніяк не очікувала від нього таке почути.
Проте, вона теж не буде пасти задніх. Знайшов простачку. Не на ту натрапив. Я теж не маленька дівчинка…
— Так, - я люблю правду… — Її серце затріпотіло, а ноги здавалося стали ватними.
Дмитро усміхнувся самовпевнено та нахабно.
— Ну, - пані чесність… отримайте, - чесну відповідь, як Ви того і бажали. Я роздивлявся твої сідниці, які файно облягають джинси. Можу сказати, що мені закортіло по них ляснути. — Він нахабно… розмірено повідував їй усі свої фантазії, і дивився прямісінько у її очі, які темнішали від його правди. — Така правда – влаштує?...
Вікторія стояла, як вкопана, - а куди можна втекти, якщо ноги не працюють… вони, як вата.
— Ти, нахаба! — Пересиливши себе, буркнула вона. Відчуваючи, як червоніє від маківки до пальців ніг, вона хотіла кудись сховатися, від його неймовірно проникливого та голодного погляду.
— Ні, зовсім ні… Я чесний, як ти цього і бажала. — Знизивши плечима, він зробив крок до неї.
— Нічого… я не… ба-жа-ла! — Мовивши це, вона відступила на крок, і зачепившись за зламане ліжко, ледь не впала.
Дмитро схопив її за лікті, і вона опинилася в його руках.
Що ж ти така гарна – моє парі?
Він притягнув її до себе, і нахилившись, наповнив свої груди ароматом кави та кориці. Відчувати її тепло,… груди, які впираються об нього… це неймовірно приємно,… що там приємно?! Вона зводить його з розуму і цьому важко чинити опір.
Була б Вікторія одна із тих дівчат, яких він знає – вона б давно вже була з ним у ліжку,… але вона це не вони… Саме так, вона – не вони… і це не той формат дівчини, яких він знає… Тож… Ніяких цілунків… Ніяких…
Вікторія піддалась назустріч.
Що я роблю?... Що роблю?...
Дмитро подивився у ці щирі очі, і зрозумів, що треба відступити… і відпустити…
Вона занадто для нього мила, а він… занадто для неї «поганий» хлопець… І тим паче – це лише парі.
Він відпустив і побачив розгубленість та образу в її очах.
О, Господи! Що ж ти робиш зі мною Вікторія?!
— Я хочу запитати…
— Що? — Ображено буркнула вона.
— Ось ще одна правда. Я хочу тебе поцілувати. Дозволиш? — Зізнання пролунало, і це не лише її здивувало, але і його.
Вікторія швидко облизала губи. Серце закалатало у скронях від почутих слів.
— Дмитро… я…
— Вибач. Я зрозумів. — Він був шокований. Жодна, жодна дівчина ніколи не відмовляла, а тим паче не була в ступорі від його пропозицій.
— Можна. — Вікторія сама не зрозуміла, як промовила те, що промовила.
Він довго не думав. Нахилившись, він ніжно торкнувся її теплих, тремтячих губ і це було солодко… насправді солодко. Кава та кориця.
Вікторія затремтіла під його пружними губами, які ледь торкалися її вуст. Хотілося більшого,… хотілося відчути його язик,… але він припинив поцілунок, який щойно розпочався.
Дмитро здивувався сам собі.
Що це було? Чому він не продовжив, тай не пірнув у цей солодкий ротик язиком?... Дурень якийсь!
— Вікторіє…
— Нічого не кажи… Прошу… — Вона поспішила до ліжка, яке і на ліжко вже схожим не було. Підняла ковдру і віддала її Дмитру. Піди це постили на кухні,.. а я ще принесу одну ковдру, якою ти будеш вкриватись. — Вона не дивилася у його очі, їй було ніяково… соромно… і чомусь образливо. Йому напевно не сподобалося її цілувати, раз все так швидко закінчилось.
— Вікторіє… Прошу подивись на мене. — Він кинув ковдру на сусіднє крісло, і торкнувся тендітних плечей Вікторії, зупиняючи її метушню. — Ти мила… чудова дівчина…
— Послухай… забуть про те, що щойно було… Прошу. — Вона вибігла з кімнати, червоніючи до самої маківки.
Дурепа! Дурепа! Що я собі навигадувала?! Знаю його дві години, а вже цілуватись полізла! Ду-ре-па!
