Джекпот - Анна Харламова
ЕПІЛОГ.
"Це не любов з першого погляду,
а хвилина, коли бачиш людину і розумієш: ось він - той самий.
В першу ж нашу зустріч я вирішив,
що ця дівчина з каштановим волоссям буде моєю дружиною.
Так і сталося".
Ельчін Сафарлі
«Я хочу додому»
Минув рік.
Камін тихенько потріскував, зігріваючи будиночок своїм теплом, доки за вікном кружляла зима. Затишок, спокій та родинне тепло – заполонило увесь будиночок.
Вікторія чаклувала на кухні, готуючи курку та салат до святкової вечері, а Дмитро, тим часом, розмовляв з донечкою та синочком, які дивилися на нього з гарно-прикрашеного ліжечка.
Дмитро діставав прикраси для ялинки і згадував минулий рік, який подарував йому прекрасну сім’ю. Рік тому, вони з Вікторією прикрашали ялинку, їх було лише двоє, а зараз… зараз четверо. Їхній синочок Микита та донечка Соломія, - були наче Янголята. Вікторія одягнула їх у білосніжні костюмчики з малюнками сніжинок, і цим ще більше підкреслила їхню сутність Янголят.
Блакитноока Соломія з маленькими хвостиками, кольору кориці щось розповідала, белькочучи та лежачи у ліжечку, так само, як і її сіроокий братик, з каштановим чубчиком. Белькотіння малят дарувало усмішку татові, - він почувався найщасливішою людиною у світі.
— Я вже! — Увійшовши до кімнати, Вікторія поставила на стіл ароматні страви. Підійшовши до ліжечка, Вікторія нахилилась і поцілувала маленькі пальчики своїх малят. — Мої Янголята… мої солоденькі… я б вас з’їла… — Вікторія сюсюкалась і усміхалась, дивлячись на своє подвійне щастя.
— А я… заслужив бути з’їденим?... — Дмитро широко усміхнувся своєю фірмово-сексуальною усмішкою.
— Кожного дня… кожну ніч… Будь де і будь коли… — Вікторія обвела руками його шию, і встаючи навшпиньки, припала до вуст свого коханого чоловіка.
Дмитро обхопив її талію, і міцніше притиснув до свого тіла.
— Я вже голодний… — Шепочучи їй у вуста, він знову пірнув своїм язиком у її ротик.
— І я… — Видихнула вона.
— О, моя Гера…
— О, мій Зевсе… — Вікторія подивилася у його очі і запитала: — Як гадаєш, ми встигнемо зійти на Олімп перед тим, як прийдуть батьки? — Вона підморгнула йому, тягнучи його за руку до спальні.
— Двічі… ми встигнемо двічі підкорити вершину… обіцяю…
Вікторія подивилася через плече, і запевнившись, що малята засинають, - поспішила дарувати Зевсу подвійне зійдення на Олімп насолоди.
Небеса… Олімп… кохання… лавина кохання… Все це було у подвійній дозі… Вікторія та Дмитро не могли і не хотіли вставати з ліжка, але почувши шум на вулиці, від під’їжджаючих автівок, вони миттю одяглися та поспішили зустрічати батьків, щоб святкувати прихід Нового року у колі найрідніших людей.
******* ******* ******* ******* *******
1 січня.
Вікторія потягнулася у ліжку, і усміхнувшись, подивилася у блакитні очі свого коханого чоловіка.
— Давно прокинувся?
— Хвилин десять тому.
— Чому не розбудив?
— Дивився на красу своєї богині… — Він торкнувся її щічки легким цілунком.
— М-м-м… мій Зевсе… — Вона трішки підвелася, оголюючи своє шовкове тіло. — Ти був на висоті…
— О, моя богине… з тобою лише Олімп… Я кохаю тебе, моя Вікторія.
— Я кохаю тебе, Дмитре… Кохаю.
Вона торкнулася його шоки долонею, а він, в ту ж саму мить, зам’яв її під себе, щоб знову і знову підкорювати вершину кохання. Олімп – знову зустрічав їх на піку всепоглинаючого кохання та неземної пристрасті.
Якщо книга до смаку - поставте зірочку. І якщо вмаєте бажання - залиште свої враження під книгою. Дякую.
P.S. Буду вдячна Вам мої читачі, якщо залишите книгу у бібліотеці, а не відправите її у прочитане (архів). Так Ви допоможете їй залишатись у рейтингу. Дякую.
ВІД АВТОРА:
Вмійте прощати. Кохання - це величезна праця. Там, де є велике кохання, - є і суперечки та непорозуміння, а головне там є прощення та погана пам’ять на такі дрібниці. Кохання – це найголовніше в нашому житті. Бережіть та цінуйте тих, хто кохає вас такими, якими ви є.
ПОДЯКА:
Коханому, — МИ зростаємо у нашому великому коханні. Ми навчаємося кожного дня більше розуміти та поважати. Кохання – це праця і я щаслива, що ми працюємо в унісон, так само, як і наші серця, які поєдналися назавжди. Кохаю тебе, мій Зевсе, з тобою я Гера. Олімп – наш. Дякую Богу за наше кохання.
Батькам —мамусю, татусю я люблю вас усім серцем. Дякую за підтримку, за обійми та за розуміння, яким ви мене нагороджуєте щодня. Дякую Богу за вас.
Бабусям і дідусям — Ви у мене найкращі, найсучасніші та неймовірні. Люблю вас, мої дорогі. Дякую Богу, за вас.
Мої любі «Бандитки», «Босоманьячки», «фан клуб Макса», «Норовливці» та «Брудні дівчатка» – дякую за наснагу творити. Ви круті! Дякую за створення усіх цих фан клубів!!!
Дякую усім, хто завжди підтримує книгу коментарями – ви НЕРЕАЛЬНІ!!!
І всім моїм читачам, які читають інкогніто!!! Ви всі мої НАТХНЕННИКИ!!!
Ваші слова під книгами – то величезне натхнення, підтримка та наснага на нові ідеї!!!
Дякую вам, мої читачі, сподіваюсь ви полюбили цю історію, так само, як і я. Якщо це так, підтримайте її відгуком, репостом додаванням до бібліотеки або зірочкою.
Усім, хто допомагає моїм книгам знаходити нових читачів. Друзі дякую за репости в фейсбуці та у своїх блогах.
ДЯКУЮ!!!
Кожен з вас – моя МУЗА!!!
МИ РАЗОМ ЦЕ ЗРОБИЛИ!!!
Я ВАС УСІХ ЛЮБЛЮ!!!
ДЯКУЮ БОГУ ЗА ТЕ, ЩО ПИШУ!!!
Кінець
З цією книгою читають Жіночий роман 82485 Десертик Анна Харламова 328432 Сучасний любовний роман 113257 Під омелою Анна Харламова 369490 Романтична еротика 154347 Не моя Елла Савицька 927294 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно