Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

– Слухай, досить геройствувати, я спатиму в залі й навіть роздягатися до трусів не буду, щоб тобі було спокійніше, – Андрій знову мене вкладає в ліжко, наче я маленька дитина, а його дотики теплі та такі приємні.

Чому його дотик до моєї шкіри, це так приємно? Я пару хвилин тому провела рукою по плечу і здригнулася, адже після високої температури моя шкіра болить, а тут навіть готова просити його гладити мене по руці, так було добре від цього.

Я важко видихаю, змиряючись з тим, що в нас сьогодні ночує гість, але думки невтішні закрадаються. І сміх, і сльози, щоправда. У підсумку, це будуть мої сльози, просто я під наркотиками слабо розумію.

– Треба буде полоскати горло, я поставив у ванній баночку і склянку, додаси один ковпачок на половину склянки води, – доктор Андрій все розкидає повчаннями і я не утримуюсь від сміху. – Ось випий таблетку і лягай спати. Чому ти смієшся?

Він і справді не розуміє причини мого сміху, і це ще більше викликає усмішку. Такий тут серйозний, займається лікуванням колишньої дружини й думає, а до речі, що він думає, я й не розумію. От правда, навіщо він усе це робить?

– Навіщо ти тут? – вгамувавши сміх, все ж наважуюсь запитати.

– Тебе так бентежить, що я, в шортах?

– До чого тут шорти? Ти не зобов'язаний мене лікувати, їдь додому і займайся своїми справами, – глухо кажу я. – В мене все буде добре.

– А про дитину ти подумала? Ти можеш заразити її, розумієш, що ангіна – це інфекційне захворювання?

– Ти такий розумний став після візиту лікаря? Чи погуглив?

– Олесю, заспокойся і лягай спати. Завтра я заберу Дашу, а сьогодні побуду з тобою, викинь із голови всі свої нищівні думки й живи щасливо, настільки, наскільки тобі дозволяє ангіна. Я все одно нікуди не піду і навіть більше тобі скажу, наше минуле тут ні до чого, ми в якомусь сенсі не чужі люди один одному і я не бачу сенсу вдавати, що мені все одно на тебе. Тому заткнися та отримуй задоволення, повторюся, настільки, наскільки тобі дозволяє ангіна, – резюмує Андрій і спокійно виходить із кімнати.

А я сиджу як дурепа і не розумію, чому все склалося саме так? Ось треба було всім роз'їхатися і залишити мене наодинці зі звіром.