Олександр. Її монстр - Влада Калина

Та Бог із ним, і з цим сексуальним голосом. Яка різниця який він, аби чоловік був нормальним, і не залишив у біді.

- Чуєш, ти хто такий? - Виродок відійшов від дівчини і почав закочувати рукави. Очевидно для бійки. - Це наш район. Вали звідси. С*ка! - плюнув на асфальт. 

Цей третій був одягнений у все чорне, та ще й чорний капішон на голові. Анжеліці не вдалося його роздивитися, хоча б тому, що було ще й темно. Але було видно одне, він дуже великий і сильний. Дівчина була йому приблизно по груди. Це не її знайомий, це точно. Таких громил вона не знала. Але хотілося б познайомитись. Звичайно, не за таких обставин. Все, що їй вдалося зрозуміти, визначити за його голосом, так це те, що незнайомець старший за неї, набагато старший. Не якийсь там хлопчисько. Голос дорослого чоловіка.

Її рятівник не чекав, коли на нього нападуть. Він ударив першим...

Дівчина тільки ойкнула і заплющила очі. Вона дуже хотіла, щоб її рятівник був сильнішим, і побив цих козлів.

Анжеліка відкрила обличчя, яке затуляла долонями, тільки коли бійка закінчилася. Вона боялася дивитися на неї. Боялася!!!

Ті двоє лежали на асфальті та ойкали. Дівчина не знала, як вчинити в цій ситуації. Але вона знала, напевно, що треба бігти, і бігти подалі. Хто його знає, що у цього рятівника на думці. Може, він відвоював її для себе?

Точно, тут можна врятуватися лише втечею. Але так хотілося його роздивитися.

 - Дякую! - крикнула своєму рятівнику, який стояв навпроти, і побігла. Так, так, втекла геть. Бігла куди очі дивляться, не обертаючись...