Олександр. Її монстр - Влада Калина

  - Не знаю.

  - Може збоченець?

  - Не думаю. Від сукні несе спиртним. Я що пірнала у чан із коктейлями? А ще я пахну його туалетною водою. Мені здається, що цей запах ніколи не забуду.

 - Ну Зарудна, а такою тихонею прикидалася. Натворила Бог знає, що. Тебе потрібно частіше брати на такі тусовки! - реготіла Алла.

 - Ще й вазу розбила, - бурмотіла Анжеліка. - Я не вмію поводи себе серед такого люду. Все на що я здатна, так це бути офіціанткою в кав'ярні.

- Все так вийшло тому що ти не звикла до таких заходів. Ти розгубилася.

- Ще й голова болить. Ох! - заплющивши очі дівчина намагалася згадати того іншого, але нічого не вдавалося.

  - Сильно ти головою вдарилася, коли падала ... голова твоє хворе місце, - сміялася Алла.

 - Ти краще скажи, як там мільйонер у червоній сорочці? - Анжеліка вирішила змінити тему. Вона не хотіла далі обговорювати свою ганьбу вчорашнього вечора. Тим більше що не пам'ятала нічого.

 - Він утік від мене. Уявляєш?! Від мене!!! Від такої красуні. Я ж була майже самою найвродливішою вчора серед тих всіх хвойд, не враховуючи однієї мамзелі - доньки мера. В неї така сукня була, ти б бачила. Я теж хочу так жити.

- Як це втік?! Може він одружений?

- Байдуже! Я встигла його роздивитися ... який він сексуальний. Ти б його тільки бачила. Правда старший. Але… гроші віку не мають.

- Ну не знаю. Я б хотіла вийти заміж по любові, - замріяно відповіла Зарудна.

- От тому ти і живеш у цих злиднях.