Олександр. Її монстр - Влада Калина

Два дні потому.

Телефонний дзвінок розбудив п'яного чоловіка. Він всю ніч грав у карти, і пив. Додому повернувся під ранок.

- Доброго дня, це Зарудний Андрій?

- Дивлячись кому, - прошепотів у слухавку.

 - Це Бєлов тебе турбує. Мій милий друже.

  - Бєлов?! ... У мене немає зараз таких грошей, - Андрій за нервував, і миттю прокинувся.

 - Але у тебе є дещо краще. Я подумав над твоєю пропозицією, і... я згоден. Чи ти передумав?

- Ні. Я не передумав…

  ***

 - Ти, що жартуєш?! - Анжеліка кричала і розмахувала руками. Вона не могла повірити своїм вухам. Що вона зараз чує? Це не може бути правдою. - Ти хоч уявляєш, що ти накоїв?! - Вона була дуже зла і роздратована. - Ти продав мене? - її сіро блакитні очі потемніли. Руки тремтіли, а коліна підкошувалися.

 - Не продав, а фактично програв у карти. Короче, віддаю тебе замість боргу! - Андрій так спокійно посміхнувся, ніби нічого страшного не сталося. Не кінець світу, зрештою. Подумаєш. Йому запропонували віддати сестру замість боргу. Так це запросто. Раз плюнути. Тим більше, що його сестра вже дістала. Він терпіти її не міг ще з її народження. Батьки коли були живі, постійно сюсюкалися з нею. Все їй. І здається, що свою доню вони любили більше. І зараз вона може зробити Андрія багатим. Хоч на щось згодиться. Бо за Анжеліку йому вибачать борг, та ще й два мільйони зверху доплатять. А як же, адже Андрій сторгувався не погано. Адже його красуня сестра, як на його думку, коштує великих грошей. Тим більше, що вона ще не зустрічалася з жодним хлопцем. Їй не було коли за всіма цими домашніми клопотами. Незаймана дівка дорожча!

- Усе вже вирішено. Ти поїдеш до цього будинку. Ти поїдеш до Олександра Бєлова і край!

- Що за Бєлов? Не чула про такого.

- То почуєш ще й побачиш. Збирайся!

- Він мабуть такий же монстр як і ти! - плюнула братові в лице. - Ти віддаєш мене монстру!

 - От дурепа! Монстра якогось вигадала! - вино долонею обличчя. - Він мільйонер. Живе за містом.

 - Я навіть не хочу про це слухати. Я нікуди не поїду! - вона крикнула і тупнула ногою.

 - Де ти дінешся! Ти ж не хочеш засмучувати свого улюбленого брата. - Він підійшов ближче.

 - А мене ти питав чого хочу я? - Дівчина відступила назад. - Ні, я нікуди не поїду. Ти програв мене в карти, якомусь бандиту, і не зрозуміло, що він робитиме зі мною. Тобі, що все одно? - На очах з'явилися сльози.

 - Він не бандит! - Андрій дістав телефон і почав комусь дзвонити. - Талян, зайди до мене. Толік відвезе тебе на місце твого подальшого життя, - якось не по-справжньому посміхнувся.

 - Ти й друга свого сюди в плутав?

 - Я Толіку винен деяку суму грошей. Ти знаєш, що Олександр Бєлов дасть за тебе, мені ще два мільйони зверху, коли ти переступиш його поріг? Я частину грошей віддам Толяну. А за решту житиму, як людина.

 - Як людина? Ти не людина, ти сволота, - дівчина нервово пригладила своє розпатлане волосся. Руки тряслися, тіло все теж. Здавалося, що це просто страшний сон і вона зараз прокинеться.

 - Можеш мене обзивати як хочеш. За такі гроші, я згоден слухати все це. Зараз збирай речі і поїдеш.

 - А сам, чому не відвезеш?

 - Я боюся, що дорогою передумаю. Я цього не хочу. Просто мені дуже потрібні гроші.

 - Я ненавиджу тебе! - Вона побігла до дверей і взялася за ручку. Рванула на себе, але було замкнено. Потім ще раз і ще, але двері не піддавалися. - Відчини двері. Випусти мене ... Прошу, не роби цього, - дівчина плакала і плакала.

 Вона не розуміла, чому рідний брат її так не любить. Адже вона все для нього робила останні вісім років. Прала йому, готувала, прибирала, працювала як проклята. Любила його зрештою. А він виявляється і не любив, її ніколи. Якась образа оселилася в її серці.

- Ти їдеш, і крапка.

- Я до монстра не поїду. Краще вбий.

- Я ще таких ідіоток в житті не бачив. Ну який він тобі монстр? Він МІЛЬЙОНЕР!!! Така сама людина, як і ми… дві ноги, дві руки… правда око скляне. - Хіхікнув. Було таке враження, що брат її проводжає в цирк, на розваги, подивитися на якогось виродка зі скляними оком, що бігає замість коняки під куполом. Ну дуже смішно! Дуже!

- Ск-клян-не? - заікалася вона ковтаючи сльози.

 - Так, - підняв брову. - А що ти хотіла в його віці? Йому років під п'ятдесят. Та біс з цим. Він тобі за батька годиться. Неприємний тип зі скляним оком. Вічно носить сонячні окуляри, щоб око не загубити, бо коли чхає то воно випадає. Картина не з найкращих, бачив коли з ним в покер грав. Бєлов був чотири рази одружений, і всі його дружини вмирали за загадкових обставин. Ходять чутки, що він їх ґвалтував і бив. А коли вони йому набридали, то викидав як собак… чи собакам на корм.

- Ти це серйозно?! - Анжеліці стало погано, як тільки вона уявила собі, що якась потвора її ґвалтуватиме і знущатиметься. Ще й це скляне око, яке до чортиків лякало. І, до цього виродка в руки, її віддаєте рідний брат? - Краще смерть. Рідний брат гірший за ворога.

 - Не бійся! Може не все із цього правда. Люди ще й не таке вигадають. Може в нього не лише око скляне, а ще й протез замість ноги. Я ж йому під штани не заглядува на покері. І жінок може було не чотири, а тільки дві. Хто знає… Але якщо ти його задовольнятимеш то він тебе не викине своїм псам, - продовжував знущатися з неї. - Візьми собачого корму в кишені понасипай, вони тоді тебе не з'їдять. - Реготів Андрій.

 - Так, щоб ти в Пеклі горів і сам жер там собачий корм! - крикнула. - Ненавиджу! Ти кидаєш мене на смерть.

 - В Пеклі я зараз і живу. Але коли отримаю ці два мільйони, то житиму, як у Раю, - присів за стіл і заклав ногу на ногу.

 - Ти віддаєш мене цьому монстру за гроші? Невже моє життя так мало коштує для тебе? - Присіла на підлогу біля замкнених дверей. Прикрила обличчя руками. - Господи.

 - Це він тобі монстр, а мені, мало що не Янгол. Тим більше, що твоє життя не так вже й мало коштує. Це величезні гроші.