Олександр. Її монстр - Влада Калина

 Щасливі ті люди, які мають батьків. Адже в наш час важко доводиться сиротам. Немає мами, до якої можна притиснутись у хвилину слабкості, щоб відчути дотик її руки на своїй голові. Тяжко змиритися з її смертю. Особливо, коли ти дівчинка і тобі так мало років. Якраз тільки й питати її поради, але на жаль, мама вже нічого не відповість, не посміхнеться. Життя йде саме собою. Ніхто не контролює в скільки ти приходиш додому, з ким ти проводиш дні та вечори. Немає діла нікому, до того, як ти одягнена, і взагалі одягнено на тобі хоч щось. А ще немає кому запитати, чи з їла ти сьогодні за день, хоч щось? Це все життя Зарудної Анжеліки. Їй 22 роки. Але після смерті батьків, вісім років тому, дівчина дуже рано подорослішала. Їй довелося не солодко, хоч через те, що старший брат Андрій, нічого сестрі не допомагав.

Вони були бідною сім'єю і хлопець намагався вибратися із цієї бідності, з цього болота. Він постійно шукав багатих дівок і брехав їм, що власник яхти і ресторанів. Його життя це одна велика брехня, в якій хлопець вже і сам заплутався. Він мріяв про розкішне життя. Андрій дуже хотів розбагатіти і для цього, він робив все, що тільки йому спадало на думку. Іноді це доходило до крадіжок та азартних ігор.

Андрій був ще тим гравцем. Хлопець завжди грав на гроші і нерідко програвав. А скільки грошей він заборгував, і страшно собі уявити. Він постійно ховався від тих людей, яким винен. Але все це не могло тривати вічно. Так і сталося… Життя сестри та брата докорінно змінилося, коли до Андрія додому завітав один… скажемо так - не бідний чоловік. Він прийшов по свій борг. 

Анжеліки в цей час вдома не було, вона була на роботі. Це Андрій ніде не працював, мешкав за гроші від азартних ігор. А дівчині доводилося працювати. І взагалі, щоб хоч якось прожити, треба було крутитись. Бо від брата жодної користі… Чи все ж таки він дещо зробив? Наприклад - пристроїв свою молодшу сестричку в хороші руки… Це він так гадав. А Анжеліка була іншої думки. В які хороші руки?! В руки монстра?! 

Кав'ярня.

- Анжеліко, ти вже закінчила? - Подруга Алла стояла з підносом повним брудного посуду. Вона була найкращою подругою, і як не сумно це усвідомлювати, єдиною подругою. Адже в наш час складно зустріти справжніх друзів, яким ти будеш потрібний без грошей. Дівчата дружили лише один рік, але вважали себе мало не сестрами. Скрізь ходили лише вдвох… ну, майже скрізь.

Алла була висока, кароока, симпатична дівчина, яка шукала собі багатого покровителя. Вічно у пошуках мільйонера! Анжеліка попала так попала. З одного боку брат, а з іншого така ж подруга. От тільки ціми мільйонерами по близості і не пахло, та й на горизонті ні одного не було. Такі люди не ходили по убогих кав'ярнях, а там де вони ходили - не пускали "обідраних" дівок. Але Анжеліка не засмучувалася, їй то що до того. Голова дівчини була зайнята іншим, і ніякі хлопці в плани не входили… Тим паче із вищого світу.

Алла одягалася іноді навіть не пристойно, і не соромилася цього. Постійно ходила на шпильках, щоб підкреслити свої довгі ноги. Дівчина була старша за Анжеліку на три роки, вона хоч і не була сиротою, як її подруга, але з батьками зв'язок не підтримувала. Втекла з дому в шістнадцять років, і з того часу жила, як їй хотілося. Алла поставила собі за мету в житті - бути заможною, вона не хотіла повертатися в батьківський дім до татуся п'яниці і матері, яка сама собі на думці, яка його терпіла. Алла не хотіла терпіти. Не хотіла на це дивитися.

Що ж! Якби Анжеліці хоч трохи її характеру, то може й життя було б не таким тяжким. Але поки що ця дівчина не збиралася брати приклад із подруги у пошуках чоловіка з мішком грошей. А даремно, адже для неї не склало б ніяких труднощів його знайти. З її то зовнішністю!

Тішить одне, те, що ще є люди на землі, яким почуття і любов важливіші за гроші. І добре, те, що таких людей не мало. Це точно! От тільки одним коханням ситим не будеш. Як не крути, а гроші потрібні. Але, як би там не було, кожен із нас сам вирішує, що йому для життя важливіше.

- Останній відвідувач, і моя зміна закінчена. - Важко зітхнула дівчина. Анжеліка трохи втомлювалася на роботі, але що вдієш, іншого виходу не було. Потрібно було якось виживати у цьому світі і за все платити навіть за своє навчання. Дівчина хотіла скоріше вивчитися на десестру і знайти собі нормальну роботу. Вона з нетерпінням чекала практики в якійсь лікарні. Тож доводилося навчатися вдень, а працювати у нічні зміни.

- Я тобі співчуваю, - сказала Алла. - Як я не терплю цього товстого, неприємного мужика.

- Він не такий гидкий, як ти про нього думаєш, - сміялася Анжеліка. Вона завжди шукала в людях щось добре. Хотіла вірити в добрих людей, що не скажеш про її брата, котрий навіть і не знав, що на Землі є добро.

- Та що ти говориш! Він коли розмовляє, то весь час плюється.

 - А ти відійди подалі.

 - Це тобі доведеться так зробити. Адже він твій клієнт ... йди, йди, нехай тобі очі заплює, - Алла повернулася і пішла за двері, які вели на кухню. Ця дівчина навіть із підносом у руках йшла впевненою ходою. Вона ніби модель на подіумі, йшла та несла брудний посуд. Така дівчина точно досягне свого в житті.

 "Невже, все що я заслуговую на це життя, це те, що б мене обплювали?" - думала Анжеліка.

Чому їх це так дивувало, адже навіть рідний брат чхати на неї хотів.

З втомленим виглядом і сонними очима Анжеліка підійшла до чоловіка. Вона у вільний час готувалася до іспитів і тому мало спала. Їй так хотілося вирватися на волю з цієї кав'ярні, яка засмоктувала наче болото. Здається, що мрії про пристойну роботу ніколи не збудуться.

- Добрий вечір! Вам як завжди? - Дівчина посміхалася, і хотіла якнайшвидше змитися звідти. Хоч би як їй неподобалася ця робота, доводилося терпіти.

Вона відійшла подалі, про всяк випадок. (Щоб не плюнули)

 - Так! - Чоловік подивився з-під чола. Він чомусь наводив жах на всіх місцевих офіціанток. Може це все через його суворий погляд? Як не дивно, але незнайомець виглядав не бідною людиною. Його одяг був не з дешевих, і особливо золотий ролекс на лівій руці. Алла сказала, що не підробка, а вона у таких речах точно розбиралася.