Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

– Тобі було мало часу? – начебто у його словах немає ненависті, вона є у погляді.

Беру з коробочки для побажань ручку та пишу адресу.

– Завтра приїжджай цією адресою, і ми зможемо поговорити про все.

– Чому Даша завтра йде до садка? Завтра ж субота.

– Вона йде туди на пів дня, у мене є робота. Тому після, ти зможеш приїхати, і ми поговоримо, – Андрій посміхається на мої слова, але приймає наклейку. – Я маю її підготувати до цієї зустрічі, будь ласка. Даша маленька дівчинка і їй, ні до чого наші з тобою з'ясування стосунків.

Встаю і на ватяних ногах іду у бік нашого столика. Мені неважливо, що зараз думає Андрій, точніше, важливо, напевно, але зараз не час йому все пояснювати. Ця зустріч перевернула всю мою свідомість, і не залишилося сил щось доводити чи розповідати, він усе дізнається, тільки ніхто не казав, що має все статися сьогодні.

– Вона чудова, – чую позаду себе його рідний голос. –Спасибі тобі.

Я не відповідаю нічого на ці його слова, бо чудово знаю, що моя дівчинка найкраща. А щодо його подяки. Якби ж Андрій знав, як часто я, подумки, йому дякувала за нашу дочку.