Вибач та зрозумій - Катя Кірініна

– Це твоя дочка? – округливши очі, запитує Андрій. – Скільки їй?

У принципі, коли мені ставили подібне питання, я з легкістю відповідала і ніколи не замислювалася над змістом цього питання, але зараз, варто мені назвати цифру, все стане зрозумілим.

Заремський далеко не дурень, і тих знань, що він мав, достатньо для того, щоб визначити діапазон віку дитини та порахувати два плюс два. Тому я нічого краще не придумавши, відповідаю сама:

– Три з половиною, – підіймаю на нього погляд, але він не дивиться на мене.

Андрій повністю зосереджений на Даші та вдивляється їй в обличчя. А тут взагалі все зрозуміло, адже ознаки спорідненості в наявності, навіть тест ДНК робити не потрібно. Даша як дві краплі води схожа на свого рідного батька і, зважаючи на все, він це помітив. Дивно було, якби пропустив.

– Вона моя? Як це може бути? – хрипко питає він, дивлячись на мене.

В принципі, на що я сподівалася, це неминуче, я, як наївна дурепо, думала, що зможу вийти сухою з води. Кров перестала циркулювати по моєму тілу і повітря, різко викачали з легенів.

– Але цього не може бути, адже ти мені...

Я зрозуміла, що він хоче сказати, про таку справу зазвичай говорять, коли вагітніють, адже участь у будь—якому випадку, брали обидва.

Андрій оглядає мене так, ніби я скоїла злочин, його очі стали як монети, а зіниці розширилися.

Звичайно, можна звинувачувати у всьому вплив алкоголю, але він зважаючи на все і не випивав, тому такий стан цілком можна назвати шоком.

– У мене не було можливості сказати тобі про це, – намагаюся посміхнутися я, але нічого не виходить, напевно, на моєму обличчі дурна гримаса.

– Не було можливості?  — Андрій кліпає очима, наче не вірить в почуте. – Як це не було можливості за стільки років обмовитися, що ти завагітніла від мене і в таємниці народила?

– Я не назвала б це, в таємниці. Я просто виносила дитину та подарувала їй життя.

– Ти просто промовчала?! – все, тепер він гнівається. — Чому ти зі мною не зв'язалася і не сказала все, як є?

Заремський себе взагалі не контролює, від його крику, багато людей в ресторані вже на нас дивляться, та підвищена увага, вочевидь хвилює тільки мене одну.

– Андрію, не кричи, будьласка. Якось, я хотіла тобі сказати, але… — намагаюсь його заспокоїти, але марно.

– Якось? – він робить таке обличчя, ніби я його вдарила. – Ти хотіла зізнатися тільки одного разу?

– Так, – знизую плечима я.

– Ти мала намагатися сказати мені це кожен Божий день, протягом чотирьох років, а ти намагалася "якось"? – Заремський не на жарт виходить із себе, і куди бігти я вже не знаю. Здається я роздратувала тигра. – Та й що означає намагалася? Я тобі зрадив, а ти завагітніла і вирішила приховати це? Це така помста?

Ну ось, усе він правильно зараз запитує, але мені від цього взагалі не легше, бо я до кінця не маю уявлення, що маю сказати.

Всі ті думки та репетиції, повна нісенітниця в порівнянні з реальністю. Тут я навіть не можу зрозуміти, з чого потрібно почати, але мені й не доводиться, до Андрія підходить ефектна блондинка і вся увага перемикається на неї.

– Андрію, любий, куди ти зник? – дівчина оглядає мене з маківки до п`ят, ніби я манекен в магазині. – Машина вже під'їхала, і на нас чекають.

Блонді, власне обхопила його лікоть і знову глянула на мене таким поглядом, ніби кричала «відвали погань, цей мужик мій».

Її манера триматися була якоюсь награною, але водночас добре відретушованою. Не знаю, хто вона, але, зважаючи на все, вони близькі, раз вона вирішила, що я заграю до Андрія. Її погляд дуже промовистий. Цікаво, хто вона йому?

– Юлю, йди в машину і їдь сама до Бойченка, – каже Андрій таким тоном, що одразу зрозуміло, у їхніх стосунках лідер він.

– А ти? – незрозуміло дивиться Юлія на мене. – Хто це?

Андрій дивиться в мої очі, і трохи посміхається.

– Це Олеся Заремська, – легко відповідає він, а в мене знову пішли мурашки по шкірі.

Зрозуміло, що так не повинно бути, але мені здалося, що з його вуст, це звучить як незаперечний факт чи навіть титул.

Мабуть, у мене вже взагалі дах поїхав, раз я так думаю.

– Сестра твоя чи що? – невдоволено запитує його супутниця, але ще намагається триматися, адже до кінця не розуміє всю ситуацію. Згодна, я теж у шоку.

– Ні, і Юля я тебе попросив їхати, у мене є ще деякі справи з Олесею, я приїду пізніше, – каже, як накази віддає, і дівчина неохоче від нього відходить, та посилає мені очима блискавки.

Це говорить лише про те, що ця дівчина вважає Андрія своїм і їй далеко не подобається те, що відбувається. А я навіть не знаю, чи мені подобається, бо до кінця не знаю, чого чекати від колишнього чоловіка, і яка у нього буде реакція. Але хіба це важливо, коли до нас підбігає Даша і чіпляється за мої ноги?

– Мамо, я хочу морозиво, – каже дитина, а я боязливо дивлюся на Андрія.

Він нічого не каже, а лише дивиться на свою дочку і щось у голові прокручує. Знати б, що в нього зараз за думки, то я хоч би розуміла, яку лінію захисту вибрати.