Тепер твоя. Книга перша - Єва Басіста

Наповнюю себе прохолодою та шкірою обличчя ловлю дуже-дуже дрібні крапельки. Дощем їх не можна назвати. Ось приємно лоскочуть мої розпашілі щоки, роблячи контраст, який вгамовує емоції. Мій внутрішній вулкан гасне. Я приходжу в норму, але хтось видно не все сказав.

Чиясь рука бере мене за лікоть. Різко розвертаюся до тої людини, мов в'юнкий ніндзя, та кажу:

- Петя, ти вже мене дістав! Вали до чорта!

- Я не Петя? - відповідає не Петя, а… Липовський!

Я бачу чоловіка та відчуваю, як земля рухається під ногами та кудись йде.

- Ой, - виривається з мого рота.

- Ой, - повторює Олександр, який втуплюється у мене. У нього запитальний вираз обличчя із червоними нитками злості. Також його пальці сильніше стискають моє зап'ястя.