Олександр. Її монстр - Влада Калина

Анжеліка непристойно витріщалася на свого коханого Олега, адже так давно його не бачила. Здавалося, що вічність. 

Дівчина зовсім не хотіла сваритися з ним і виясняти все, але коли говорити, як не зараз. Може іншого шансу і не буде.

- Я шукаю Бєлова. Але, добре, що знайшла тебе, тому, що з тобою мені теж потрібно поговорити.

- Говори я слухаю.

- Ні, це я тебе слухаю. Давай, розповідай навіщо обманював мене весь цей час? Навіщо приховав той факт, що ти одружений і маєш двох дітей?

- Хто тобі це сказав?

- А ти, що гадав, що все це залишиться в таємниці? В маєтку повно добродіїв, які не проти відкрити мені очі на тебе.

- Ти б меньше слухала тих добродіїв. Анжеліка, раз вже ти почала говорити на цю тему, то я хочу тобі зізнатися. Так, я обманював тебе в дечому. Просто… Просто, я закохався в тебе і не знав, як сказати правду, і як взагалі ти на неї відреагуєш.

- Закохався? - перепитала вона не вірячи своїм вухам. - Ти кохаєш мене?

- Кохаю, - Чоловік підійшов ще ближче.

Вона дивилася в улюблені карі очі і тонула в них. Тонула в цьому до біса спокусливому погляді, який був причиною її безсонних ночей. 

Хіба можна не закохатися в очі, які здається дивляться прямо тобі в душу, і подумки роздягають? Здається, що цей погляд уже роздягнув її догола і почав цілувати скрізь.

Олег стояв зовсім близько, він простяг руку і торкнувся її щоки. Анжеліка повернула голову вбік, щоб він не торкався.  

- Коли кохають, то не обманюють, - відійшла від нього.

- Якщо ця брехня може врятувати, то ще й як обманюють.

- Я щось зовсім не розумію. Кого врятувати?

- Боже, - він прикрив очі і вдихнув. - Все це так заплутано.

- Що заплутано?

Олег хотів щось сказати на її запитання, але в його за спиною почувся шорох і чиїсь голоси. З кущів вийшли браконьєри. Ті самі, яких вони сьогодні пів дня вистежували. 

- Тільки не це! - сказала Анжеліка, взяла Олега за руку. - Тікаймо!

- Навіщо?!

- Як навіщо?! Вони вб'ють нас.

- Я не збираюсь нікуди тікати.

- Ти здурів? Ти один, а їх аж четверо. Тікаймо!

- Може ти і права, - він не хотів сперечатися зі своєю коханою, тож йому довелося теж тікати. Тим паче, що пса поруч не було.

Невідомо скільки часу минуло в тій погоні, але слава Богу, ті браконьєри трохи відстали.

- А-а-а… От, лайно!!! - Вилаявся Олег.

- А-а-а ... боляче! - Скривилася Анжеліка. - Як боляче!

Вони вдвох впали в яму, що була захована під гілками дерев. Чоловік одразу підвівся і підійшов до дівчини, яка лежала обличчям вниз. Вона підняла голову і дивилася зляканими очима навколо.

 - Ти як, не забилась? - він взяв її за плечі і допоміг підвестися.

- Що це було? - Анжеліка глянула нагору. Її волосся було розпатлане з якимось листям. 

Нагорі десь взявся пес і почав гавкати, заглядаючи до них. 

- Руслан тихіше, а то нас знайдуть! - крикнув чоловік. - Біжи додому, приведи когось на допомогу ... Чуєш? 

Додому! Додому, я сказав! - махнув рукою. - Руслан, додому! - собака зник.

- Де ми? - Дівчина дивилася все нагору, і там було видно небо.

- В лісі, в ямі! - буркнув він. Чогось злився, може тому, що це Анжеліка змусила його тікати?

- О-о, а я й не здогадувалася. Я думала, що ми на морі, на яхті! - Розвела руками, і присіла на землю.

- Вибач. Я хотів сказати, що ми ... добре, що не потрапили в капкан, а з ями виберемося.

- Не лякай мене, я уявляю, що було якби тут був ще й капкан, - дівчина непомітно прикрита рукою порвану сукню, яка задерлася, так що майже було видно трусики. 

- Ні, тут не повинно бути капкана... в тому й справа, що вони викопали яму, бо в них капкани закінчуються. Вони їх економлять. Тому, що я їх знаходжу і забираю. Яма не маленька. Вони що лося збираються ловити…

- Тихо. Хтось розмовляє, - прошепотіла Анжеліка, і втиснулася в самий кут ями, притиснула до себе ноги. Олег не довго думаючи підліз до неї, на ходу розстебнув свою чорну куртку, і обійняв дівчину, накривши її.

- Де вони в чорта?! - крикнув чоловічий голос нагорі.

- Там подивись!

Якесь шарудіння, звук кроків і невдоволений вислів по цьому приводу. 

Чоловік тільки сильніше обіймав Анжеліку, щоб її не побачили. 

Браконьєри ще щось сперечалися, а потім стихли і зникли. 

Анжеліка притулилася до грудей свого Олега, заплющила очі. Вона так хотіла довше тут побути. Ось так обійнявшись із ним, і навіть не хотіла думати про те, що він одружений. Але, як не крути, а факт залишався фактом. 

- Можеш відійти від мене?- Анжеліка підняла голову і подивилася йому в очі. Браконьєри вже пішли, а він не поспішав відсторонюватися.

- Не можу.

- Будь ласка, не треба. Добре? - хотіла відсунутись, але чоловік не пустив. 

Притиснув ще міцніше. - Відпусти.

 - Не відпущу, - провів пальцем по її губах. - Вже ніколи не відпущу. - Знову прошепотів дивлячись у вічі.

- Ти одружений. Забув?

- Ні… Не… Не одружений, - нахилився, щоб поцілувати. Дівчина нагнула голову назад, щоб він не поцілував. 

- Але ж Віолетта сказала, що…

- Та до біса ту Віолетту! Послухай, все не так, як ти думаєш і мабуть прийшов час тобі розповісти всю правду. Я боявся цього. Боявся, як хлопчисько. Хоч ніколи боягузом і не був. Просто, коли ти сказала, що вб'єш себе, я чесно злякався.

Він відійшов від дівчини і сів навпроти. Склав руки на грудях, випростав ноги в чоботах, перед собою.

- Господи, я так більше не можу. Ми повинні все вияснити тут і зараз.

- Що вияснити? - Анжеліка наділа на себе його куртку так, як в ямі було холодновато.

- Олександр Олександрович Бєлов не мій господар, він мій батько.

- Хто?! Як це батько?!

- Так, батько. І я ніякий йому не водій, і я не одружений, і звати мене не Олег.

- Боже, це ж… Боже, я…Як ти міг? Як?! Це все приховував. Що боявся, що я покохаю не тебе, а твої гроші? Ну, так, я ж назвала твого батька монстром. Чорт! Чорт! Я в шоці. А ти знаєш, що сьогодні вночі я ледь не переспала з твоїм батько за гроші? Це жах! Ти тільки уяви собі, я кохаю тебе, а ледь не переспала з ним, хоч з першої хвилини нашої зустрічі, я мріяла, про те, що ти будеш в мене перший. Я покохала тебе! Боже!