Олександр. Її монстр - Влада Калина

Наблизилася до чоловіка і стала біля його колін. Дівчина не зводила погляду від його очей і теж провела пальцем по своїх губах, потім облизала. 

- Ніжність в мене в крові, - прошепотіла. Вона почала згадувати, як Алла вчила її зваблювати чоловіків. Пів дня розповідала їй, показувала, ще й звабливу жіночу білизну дала. 

- Що ж… - Бєлов притягнув її до себе, посадив на коліна, торкнувся її волосся, і заправив кілька пасм за вухо. - Залишишся сьогодні на ніч, - чоловік торкнувся її палаючої щоки, яка горіла від сорому. 

- Добре, - тихо додала вона.

- Добре? - Бєлов торкнувся її шиї. - Не боїшся?

- Ні, - голос Анжеліки здригнувся, а ритм серця, наче трохи змінився. Погляд її зосередився на його тонких губах. Невже їй доведеться цілуватися з ним? Боже!!! І не тільки цілуватися.

- Це добре, - він самовдоволено посміхнувся, опустив долоню на її щоку. - Не соромся. Тебе ніхто не образить. 

***

Тиша! 

Ця тиша лякала і водночас заспокоювала. Здавалося, ніби зараз ляжеш спати, і нічого не станеться, ніхто не прийде, ніякий Бєлов. Прокинешся завтра вранці, і це все видасться сном, страшним сном.

Темрява! 

Ця темрява за вікном лякала не менше. 

Ось і настала ніч, ця жахлива ніч, яку дівчина має провести з Бєловим.

У двері постукали, і Анжеліка, що лежала на боці, швидко присіла на ліжко. Серце нестерпно почало битися.

 - Так! - крикнула дівчина ховаючись під ковдру. Вона думала, що прийшов монстр.

- Дорогенька моя, ти як? - посміхнулася Ніна Іванівна, яка заходила до кімнати.

- Все добре, відповіла Анжеліка, розуміючи, що далеко не все добре.

- Ось, це тобі, - Жінка тримала в руці якусь стрічку синього кольору.

- А це ще що? - Запитала Анжеліка.

- Господар просив зав'язати тобі очі, - жінка простягла стрічку.

- Навіщо?

- Не знаю. Але він сказав, якщо ти відмовишся, то жодних грошей не отримаєш.

- Це якісь любовні ігри?

- Хто їх знає, цих мільйонерів. - Іванівна знизила плечима.

***

Вже була глибока ніч, коли Анжеліка прокинулася і відчула дотик чужих пальців. Вони ковзали вздовж її стегна і продовжували малювати візерунки на голій шкірі. Потім, теплі губи торкнулися її рубця. Він поцілував його. Так, як дівчина заснула з пов'язкою на очах, то не бачила хто господар тих пальців та губ, але знала, що це Бєлов завітав, щоб взяти обіцяне. Вона напружилась і тихо проковтнула слину.

Чоловік не говорив. Серце дівчини забилося частіше коли його пальці акуратно ковзнули вгору, повільно проникаючи під її сорочку, розносячи дивні, але приємні мурашки по тілу. Його пальці були гарячими і вже повзли по її ребрах до живота і назад до грудей. Дівчині спочатку було страшно але потім, чомусь його дотики почали дарувати невидому насолоду. У її голові застукала пульсом кров і ставало жарко від того, що Бєлов зводив з розуму своїм гарячим диханням, яке пролітало по її шиї. Анжеліка тихо охнула. Їй хотілося відштовхнути чоловіка, але і водночас попросити його не припиняти торкатися її. 

Все це було так дивно і приємно.

Чоловік нахилився до Анжеліки, поцілував у куточок рота, потім у підборіддя. Всі ці поцілунки були акуратними, тихими, ніжними. Руки тремтіли, серце в грудях стукало так, ніби хтось стукає в барабан. Очі зав'язані, нічого не видно, але чути… чути його дихання.

Анжеліка й сама не очікувала, що її тіло так відреагує на цього старого.

Зрадницьке тіло!

Вона вже хотіла підняти руки, намацати його в темряві і доторкнутися але почула якийсь шурхіт. 

Бєлов чимось зашурхотів, Анжеліка подумала, що то презерватив, але потім, та сторона ліжка на якій був він, стала порожньою. Чути було, як Бєлов підвівся і кудись пішов. А через декілька секунд двері в кімнату зачинилися. Невже вони зачинилися за ним?!

Анжеліка ще продовжувала лижати та прислухатися. Що то були за звуки і де подівся Бєлов? 

- Олександр Олександрович ви тут? - не знімаючи пов'язки, вона почала гукати його. - Агов! Де ви?

Ніхто не відповідав, тож дівчина наважилася зняти з очей ту дурацьку стрічку. Відразу в очі кинулася порожня кімната. Нікого не було. Світло горіло, вікна завішані шторами, а в повітрі ще стояв запах його туалетної води. Доволі таки приємний запах.

- І що це було?! - крикнула вона в зачинені двері. - Я що така неприваблива, що він звалив від мене? - її обличчя скривилося в недорозумінні. - Чорт! То мені, що не заплатять?! - Знову крикнула вона в зачинені двері і поставила одну ногу на підлогу, щоб злізти з ліжка. Дівчина мала намір бігти за Бєловим слідом і випрошувати другий шанс, так сказати другу спробу. Може чоловік втік, бо вона лежала, як боревно? Потрібно було хоч торкнутися до нього. Він ж мабуть привик до жінок, які щось роблять, а не лежать і чекають з того самого моря погоди. Чорт!

Анжеліка повернула голову в бік, щоб знайти свою кофтинку і побачила на ліжку, біля себе, білий, великий конверт. Вона з обережністю взяла його в руки і зазирнула всередину. В ньому було дофіга грошей. От, що то шурхотіло. Зарудна загадково посміхнулася. Притулила цей конверт до губ ніби цілуючи.

" Він дав гроші просто так. Нічого не взявши взамін."

- Ні, Олександр Бєлов, ти не монстр. - Глянула на зачинені двері. - Хто тут монстр так це мій брат Андрій.