Довірся мені - Альбіна Вишневська

Юля вийшла з ванни та прислухалася. Що, коли Микита розлютився та пішов? Хоча він не схожий на слабака. Саме своєю впертістю та чоловічою харизмою він Юлю й зачарував, адже його натиск лише частково межував з нахабством. Не було в нього зверхності, понтів. Микита говорив все відверто, зрозуміло, вів себе як справжній знавець жіночих сердець.

На кухні задзвеніла чашка, наступної секунди – дзвін битого посуду і лайка, при тому пристойна. Юля зірвалася з місця і вбігла на кухню, побачила, що Микита увімкнув кран і сунув руку під холодну воду. На підлозі валялася розбита чашка та розлитий чай.

- Обварився? - Потяглася до руки чоловіка, уважно розглядаючи почервонілу шкіру.

- Як бачиш, - стиснув долоню в кулак і вимкнув воду.

- Потрібно пошукати щось в аптечці, - дівчина заметушилася, згадуючи, де востаннє бачила потрібні медикаменти.

Микита не відчував фізичного болю, це дрібниці порівняно з тим, що відчувала його душа. Він чудово розумів, що в житті не буває все й одразу, що часом треба почекати і просто терпляче жити далі. Втеча Юлі, її сльози просто вивертали його навиворіт. Нащо поспішав? Налякав цю дівчинку так, що тепер не знає, як рятувати ситуацію.

Чоловік відійшов від мийки, оцінив масштаби втрат і хмикнув: якась дрібниця. За спиною почув кроки Юлі.

– Сідай на стілець та  показуй руку, - говорила впевнено, ставляючи на стіл бокс з медикаментами, - так, знайшла, ось ця мазь допоможе  при опіках.

 – Заспокойся, мені не боляче. 

– Не говори дурниць, дивись, як шкіра почервоніла. Ти, напевно приготував свіжий чай, бо коли вода ледь тепла, такого опіку не мало б бути.

– Юля, зупинись та подивись на мене, це дрібниця. А ось що відбувається з тобою? Я тебе налякав?

Дівчина ніби не чула його, це йому так здавалося. Хоча це було не так. Вона занадто уважно вбирала в себе кожне його слово.

 – Я жінка, а їм притаманні такі вибрики. Ти мав звикнути, - усміхнулась, цілуючи шкіру біля опіку, - ти впевнений, що не болить?

Микита застиг на стільці, коли побачив, як ніжно його дівчинка цілую його руку, як обережно пестить його шкіру. Його вільна рука торкнулася тонкого халатику, який так недоречно заважав милуватися дівочим тілом.

– Я ж сказав, що не болить. А як поцілуєш, то взагалі буду найщасливішим у цьому світі.

Тонкі пальчики Юлі грайливо торкнулися чоловічого волосся. Це було занадто приємно. Лише від її ніжних пальців він ледь не муркотів.

 – Тоді я візьму на себе роль медсестри та спробую тебе врятувати.

Вона шепотіла йому ці слова вуста в вуста, обережно сідаючи на коліна чоловікові.

– Мені ця гра дуже подобається, а в тебе чудова фантазія, кохана.

Юля відчула, що метелики знову прокинулися, але навіть не намагалася підігрувати їм. Вона вже відчувала гарячий подих чоловіка на власній шкірі, а це натяк на те, що він знову почне приміряти образ жадібного до поцілунків чоловіка.

 – Пацієнте, ви під моїм прицільним наглядом. Тому слухайте у важно і виконуйте мої розпорядження. Ваш опік варто гарно обробити. А потім на вас чекає винагорода.

– Давай почнемо з винагороди, солоденька?

– Окей, тоді я маю вас запевнити, що млинці з медом та чай – ось ваша винагорода.

 – Ви, панянко, впевнені в тому, що саме це мої вуха хотіли б почути? – Микита поцілував вушко Юлі і усміхнувся, рукою гладячи живіт дівчини.

– Це моя фантазія, тому підкоряйся, солоденький. Гранін занадто задоволено заричав, але слухняно виконав наказ.

– Я підтримую твою гру лише тому, що тобі варто гарно поснідати. Тому що твоє широке ліжко сумує за нами.

Юля миттєво злетіла з колін Микити і притиснула долоні до обличчя. Здається вона зараз запалає від того, що між ними відбувається. Якби він до неї в цю секунду торкнувся, то був би здивований тим, що вона б йому не відмовила, і з власної волі сама заманила у спокусливі обійми. Та Микита слухняно протягнув руку, ледь стримуючи сміх. Юля обережно намазала червону шкіру маззю.

 – Сподіваюсь, що до нашого весілля заживе, - знову збентежив своїми словами дівчину і з задоволенням спостерігав, як вона метушиться по кухні, прибираючи уламки від посуду. 

– Ти зовсім не скромний хлопчик, - смішно фиркнула Юля.

– Нарешті ти це запам’ятала, моя квіточко.

- А тобі на роботу не пора? - Тільки сівши навпроти і помітивши годинник, Юля згадала, що на календарі понеділок.

- Ну, позбутися тобі мене точно не вийде, - відповів, прожувавши шматок млинця, зручно розсівшись на кухонному дивані.

- І не збиралася, - відповіла якось байдуже, розриваючи тонкий млинець на декілька частин.

- Юль, ось тільки давай не будемо робити кроки у різні боки. Я розумію, що можливо зарано сказав тобі важливі для мене слова, але це вже вирвалося на волю, я не в змозі контролювати те, що відчуваю до тебе. Тому забирати свої слова навіть не збираюся, бо це цінне для мене почуття. А те, що в тебе на душі, звичайно, мені невідомо, але можу уявити. Я тебе не кваплю, просто давай будемо разом, ти звикнеш до мене, до того ж Тимофій тебе обожнює.

Юля тяжко видихнула, дивлячись в гарні очі чоловіка. Цього вона дійсно не очікувала почути. Адже просто дозволила собі розпочати нове життя з чистого аркушу. Просто відатися цікавому знайомству, гарно провести час. І не більше. І тут її наздогнало таке неочікуване зізнання. Так, вона буде дурною, якщо заперечуватиме, що злякалася. Злякалася. Це як вилити на голову відро джерельної води.

  Наївний, невже він думає, що так просто? Викреслив минуле, стер його з пам'яті і був такий? Дивно, але ж ще місяць тому хотіла саме цього. Хотіла не занурюватися у страждання, бути вільною та жити на повні груди. Спробувала, прикольно, сподобалося, навіть дуже. Тільки осінь не за горами, а приємні казки мають звичку закінчуватись. Так? Чи вона знову помиляється, боячись ширше поглянути на нові обставини?

Іноді Юля мала дику думку переїхати в місто, але винаймати квартиру одній дорого, а роботу за спеціальністю знайти не так легко. А втім, якщо бути правдивою перед собою, навіть не намагалася спробувати. Робота в кафе була цікавою, але заради розвантаження таке ще можна попрактикувати, але більше їй до вподоби навчати дітей.