Довірся мені - Альбіна Вишневська

- Кажу, може морозиво хочеш, то заїдемо дорогою?

- Що? – наче недочула, а коли дійшло – усміхнулася і заперечливо похитала головою.

Весь час Микита намагався торкнутися нейтральної теми, але відразу зрозумів, що дівчина захоплена своїми справами. Навіть стало ніяково та самотньо. Але не порушував її простір, дав дівчині час побути в собі. Тоді як сам просто зосередився на дорозі. Наївний, але ж не хотів втрачати час подорожі, хотів продовжити пізнавати її глибше. Динамщиця.

- Пробач, але хотілося дочитати роман до кінця, - заблокувала телефон і подивилася на Микиту, який останні півгодини навіть не звертався до неї, та й приїхали вже.

- Та що вже там.

- Ой, тільки не кажи, що засмутився, - посміхнулась весело, такий кумедний. - Я дуже люблю читати, часом мене просто не відірвати, так що звикай.

- Та заради Бога, - хмикнув, зрозумівши, що ось тобі й раз, тепер запам'ятає, чим вона захоплюється, у скарбничці вже є щось цікаве про неї.

– Головне про мене не забувай.

Рука ковзнула в її волосся, схилила голову ближче до губ чоловіка.

– Не забуду, вибач, що так сталося.

– Я тебе кохаю, тому роби зі мною все, що хочеш, сонечко.

 – Ти впевнений у цьому, чоловіче?

– Так. Юль, мені дійсно дуже добре з тобою. Повір, я хороший. Я не буду таким, як він.

– Чшшш, Микитко, ти зараз схожий на хлопчика, котрий обіцяє вчительці більше не пустувати, але ж очі у нього хитрі.

– Піймала, я просто не знаю іншого способу, як гарно себе розрекламувати перед тобою.

Він щиро розсміявся, цілуючи шию дівчини.

– Просто будь самим собою. Для мене це важливо.

Їх пальці сплелися, а носи торкнулися одне одного.

– Я вже не впевнений, що хочу на річку, - його рука торкнулася коліна, - я схожий на підлітка?

– Вибач, але так, - усміхнулась, цілуючи чоловіка у щоку, - але це так збуджує, продовжуй це й далі так робити, тоді матимеш перед собою купу желе.

– Юленько, твої слова, ніби мед.

– Гранін, хочу плавати. Скоріш вимітайся з машини, інакше ми точно ніде не потрапимо.

– Ти маєш рацію. Тоді вперед, на нас чекає відпочинок.

Юля вийшла з салону автомобіля і задоволено потягнулася руками вгору. Це добре, що вони нарешті втекли з квартири, з ліжка і трохи провітрилися. Дівчина розуміла, що Микиту лише цим способом можна було змусити перерватися.

А ось думки чоловіка були геть далекими від відпочинку. Його уява й досі не давала спокою, коли згадував той грішний купальник. Ну що ж, тоді нехай терпить його приставання, а контролювати себе не хотів, йому подобалося торкатися її, а тим більше бачити її відгук на ласки.

Микита вже намалював у власній уяві те, як вони плавають у прохолодній воді, як він ловить її у свої обійми та не випускає. Ці фантазії занадто його збудили. Гранін повернув голову направо і побачив, як граціозно Юля потягується.

 – Чому не поспішаєш? – весело щебетала Юля, підходячи до водійської сторони.

 – Думки грішні, коли дивлюся на тебе.

Юля здивовано спостерігала за виразом обличчя Микити. Але єдиний жест його руки вниз дав зрозуміти важливий момент: він не брехав, коли говорив про ті грішні думки.

- Я не поспішаю, чи все ж таки вийти таким? – усміхнувся Микита, подивившись на свої шорти. - Іди, шукай нашу гавань, я наздожену.

Нехай іде, так він швидше прийде до тями, інакше її присутність точно не відпустить його збудження.

– Всю контору спалиш, і що мені робити з тобою? – занадто зухвало дівчина подивилася на чоловічий стан.

– Не відмовляти. Чи боїшся?

– Я? О ні, але іноді набити собі ціну варто, - розсміялась, - наздоганяй.