Довірся мені - Альбіна Вишневська

Дівчина відклала телефон і ввімкнула пательню, і, поки та грілася, дивилася вниз з вікна. Їй подобалося спостерігати за міською метушнею, особливо з висоти. Діти гралися у піску, їхні мами спілкувалися між собою. А неподалік, на лавці, веселою юрбою вже сиділи підлітки та про щось говорили. І не дивно. На годиннику майже дванадцята.

 Ще близько двадцяти хвилин Юля поралася зі сніданком, а потім збігала у ванну.

- Чим тут так смачно пахне?

На порозі кухні з’явився Микита у чому мати народила. Юля зашарілася, відчуваючи, що долоні вмить стали вологими.

- Млинці, - видихнула у відповідь, прибираючи його руку, але чоловік одразу показав свою перевагу.

- Чому ти така дика, - підхопив дівчину і посадив на край столу, усміхаючись, коли побачив чергову реакцію, схожу на переляк.

- Микито, що ти твориш? - обурилася, ось не вистачало ще сидіти на обідньому столі, вона противник такого безладу.

- Розслабся, - губи чоловіка впевнено торкнулися ароматної шиї.

- Перестань! – сказала суворо.

- Ти не в школі, - зуби прикусили мочку вуха, від чого Юлька смикнулася і охнула, коли чоловік сильніше притулився до неї.

- Відпусти, млинці стигнуть, - не припиняла спроби вирватися, справді трохи нервуючись під таким натиском.

Микита, навпаки, сильніше розпалювався від її скромності. Начебто й гаряча, пристрасна, але така часом затиснута. Можливо їй потрібно просто звикнути до нього?

- Поцілуєш, як слід, потім відпущу, - оголосив умову.

- Ти ж не відчепишся? - Допитливо подивилася в його красиві очі і засопіла.

- І-і-і? Я чекаю, – проігнорував відповідь на запитання.

Долоні Юлі ковзнули по його плечах, губи торкнулися чоловічих губ в цнотливому поцілунку.

- Викуп не прийнято, терміналу не вистачило емоцій, - фиркнув з насмішкою.

- Ти нахабний!

- Навіть не приховував жодного разу від тебе.

Дівчина засопіла, дивлячись на нахабне обличчя Микити. І знала ж чудово, що буде по його, і він знав, тому так гаряче притискався до неї. Долоні дівчини обережно торкнулися легкої щетини, кінчики пальців торкнулися губ. Він сам не витримав таких тортури і торкнувся до губ дівчини, жадібно цілуючи.

- Юлько, я люблю тебе, - прошепотів, ледве відірвавшись від дівчини.

Гранін одразу відчув, як вона застигла в його руках, а коли глянув їй у обличчя, то ледь не чортихнувся. Юля немов заледеніла, недовірливо розглядаючи його обличчя. От бісів син, її колишній, зовсім дівку споганив. Це диво дивне, що вона вчора віддалася йому, думав, що буде гірше.

- Ну що ти, - Гранін вмить став серйозним, тут не до жартів, йому справді не подобався вираз її обличчя.

Його долоня обережно торкнулася шовкового волосся, заспокоюючи, а губи - скроні.

- Відпусти, - сказала якось без емоційно, намагаючись відштовхнути Граніна подалі від себе.

Нервово здригнулася, коли руки Микити опустилися, і він зробив крок назад, даючи їй волю. Дівчина зістрибнула зі столу і, тремтячими руками заправляючи пасма за вушко, підійшла до плити, ще раз розігріваючи чайник.

Гранін же сердився, навіть не знав на кого саме. Швидше за все, на себе, бо на емоціях видав слова, до яких вона поки що не була готова. Але що вдієш, якщо його розпирало від почуттів. Це для нього було несподіваним.

І зараз намагався зрозуміти, а коли, власне, це могло статися? Сподобалася вона йому ще тоді при першій зустрічі, це факт, що вже не раз про це думав, але мабуть, невелике розставання щось змінило в його голові. І йому, виявляється, подобалося це відчуття кохання. А ще дико хотілося взаємності. І якщо у своє ліжко він її вже отримав, то справа за малим… як би тепер отримати її любов? Тут варто виявити терплячість.

- Юль, пробач, якщо приголомшив, але я справді зрозумів, як тебе мені не вистачає, - підійшов ззаду і стиснув долонями її худенькі плечі, губами торкнувся скроні, - я розумію, що ти можливо…

Але домовити йому не дали, дівчина вирвалася з його рук, подивилася на нього так, що серце стислося, а потім помчала кудись, ридаючи на ходу. Двері ванної кімнати грюкнули, почувся шум води, але ридання за ним було не приховати.

- Твою дивізію!

Гранін вимкнув свистячий чайник і повернувся до спальні, щоб одягнутися, а потім все-таки вивести Юльку на розмову. І поки одягався, робив чай, шукав щось перекусити.

 Юлька плакала від розпачу до гикавки, стоячи під прохолодними струменями води. З вогню та в полум'я, не інакше! Та що ж так важко на душі?

Надто сильною була образа за минуле на колишнього, така образа не дає легко та просто дивитися у майбутнє. Не кажучи вже про закоханість і кохання. Микита їй шалено подобався, але в душі зяяла порожнеча. І як вона її не намагалася загоїти, а не виходило. Як шкода, що пам'ять не зітреш.

Їй потрібен час. Втратити Микиту буде великою помилкою. Він їй подобається.