Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Він пам'ятав тільки, що відправив Льоші всього три слова: "Синій. Тільки Катя". І поринув у її живі спогади з дитинства та юнацтва. Розповідь про бабусю часто складалася не з прикметників, а цілих картин з минулого. Всі ці ситуації описували її так детально, ніби жінка все ще була жива і ось-ось увійде до кімнати. Витре руки об свій барвистий фартух і покличе обідати.

Вони разом дивилися старі чорно-білі та сучасніші кольорові фотографії. Там бабуся була незмінно веселою та сповненою сил. З онукою, з колегами, з чоловіком, із сином та його дружиною...

Адже Катерині двічі раніше вже довелося пережити непоправну втрату. Спочатку батьки, які загинули в дивній автокатастрофі. Але тоді їй був лише рік. Потім дідусь.

Проте смерть бабусі сприймалася особливо яскраво. Адже вона стала єдиним, незамінним зберігачем світла та душевного тепла для коханої онуки.

Стас зрадів, побачивши на обличчі дівчини сльози. Біль має знайти вихід. Плач - найбезпечніший із усіх можливих. Тож другої ночі він дозволив собі залишити Катю вдома одну.

Дорогою до своєї квартири Стас заглянув до Льоші. Обговорив подробиці похорону. Телефон більше не вимикав. Раптом Катюша зателефонує. Але вона не дзвонила. І він чомусь був упевнений, що дівчина у безпеці. Без раціонального пояснення. Знав і все тут.

На похороні бліда і змарніла Катя мужньо глянула в улюблене і до болю рідне обличчя бабусі. Чи не воскове, а лише умиротворене. Наче вона заснула. І їй нарешті не боляче. Поцілувала в обидві щоки і в лоба, спокійно відійшла від труни, даючи співробітникам цвинтаря та ритуального агентства завершити свою роботу.

Настя зневажливо скривилася, оцінюючи скромну організацію. Олексію чомусь здавалося, що химерні й дорогі похорони викликали б у Каті щире обурення.

- Почекай у машині, - буркнув він, підштовхуючи наречену у бік виходу.

Та сприйняла пропозицію як турботу про неї. Радісно засяяла, звільнена від необхідності утримувати на обличчі скорботу, і пурхнула до автомобіля.

Стас розуміюче хмикнув.

Катя всієї цієї метушні за її спиною навіть не помітила.

- А він тут що забув? - тут же насупився чоловік, коли побачив Влада, що наближався.

- Я замовив Вадиму у кафе нашого центру маленькі поминки у вузькому колі. Влад дізнався і захотів також підтримати Катю. А що? Це ж добре, коли в такій ситуації підтримують, - наче не розуміючи промовив Льоша з хитринкою в очах.

- Катюшо... - з жалем у погляді молодик потис дівчині руку.

Катерина чемно прийняла чергове, як їй здалося, співчуття. Кивнула, не забуваючи про пристойність та виховання навіть у такій ситуації.

Влад попрямував до чоловіків, що стояли трохи віддалік. Стас ревниво оберігав спокій Каті, Олексій доглядав обох. Він і сам добряче втомився за останні дні. Але все-таки був свіжішим.

Льоша дивився на друга і чудово розумів, що Каті вдалося зробити неможливе. Стас закохався. У цьому більше не було жодних сумнівів. Щоправда, ні сам друг, ні дівчина цього ще не зрозуміли чи не хотіли визнавати. Затяті. Може, час скасувати парі? Чи він, навпаки, тільки підігріває почуття, що тліє?

- Як вона? Тяжко їй, так? - зі скорботним виразом обличчя поцікавився Влад, зупиняючись біля друзів.

Стас зневажливо глянув на дві надламані гвоздики в руках молодика, не удостоївши відповіддю.

Льоша повів плечем. Без докору. Просто сказати не було чого.

Влад спантеличено глянув на принесені ним квіти.

- Кажуть, не надламані з могил крадуть. Раптом якийсь мудак похоронні квіти згодом дівчині подарує. Це погано, - ніяково пояснився хлопець.

Стас помовчав хвилину і буркнув:

- Важко.

Влад вдячно кивнув.

Олексій крадькома від обох посміхнувся.

- Я нормально, - сказала Катя, коли труну опустили в землю.

Вона стукнулася об якийсь камінчик, дівчина здригнулася. Стас відразу опинився поруч. Іншою рукою від неї стояв Влад.

Катя нахилилася, стиснула землю в кулак і розгублено розкрила долоню над зануреним у яму останнім притулком бабусиного тіла.

Ніколи вона більше не зможе обійняти її. Ніколи не заварить їй чай, щоб потягувати з чашки напій за бесідою. Ніколи бабуся не поцілує на ніч хай і дорослу, але таку маленьку онучку. Скільки ще таких "ніколи"...

Катя мимоволі схлипнула. Стас обійняв її. Інстинктивно. Захищаючи та відгороджуючи від болю. Усуваючи від сторонніх цікавих очей.

Влад ображено насупився. Дочекався з усіма, коли цвинтарні робітники закінчать свою навмисне повільну метушню з землею, і на пагорб свіжого поховання поставив дві червоні гвоздики. Поруч із скромними, але витонченими букетами друзів.

Катя відзначила цю катастрофічну соціальну прірву, яка так символічно лягла на бабусину могилу. Навіть із того світу вона продовжувала ділитися з нею мудрістю.

Дівчина обережно вивільнилася з ненав'язливих і таких бажаних обіймів шефа, проігнорувавши його запитливий погляд.

Дві гвоздики не такі привабливі і виглядають бідно. Але як їм ніколи не стати букетами з шармом і стриманою чарівністю, так і самій Каті ніколи не знайдеться місця у світі Стаса. Навіть якщо зараз йому байдуже, згодом він теж відчує це.