Щастя за мільйон - Ангеліна Кріхелі

Під час чергового візиту до клініки медик попросив їх почекати з відвідинами палати. Вони зупинилися втрьох у коридорі. Катя не захотіла йти до особистого кабінету лікаря чи ординаторської.

– Операцію вашої бабусі ми призначили на завтра. Сьогодні зробимо контрольні аналізи для моніторингу поточного стану. Вам треба набратися терпіння та душевних сил. Все буде добре, - фальшива підбадьорлива усмішка розповзлася на його губах.

Він кивнув, даючи зрозуміти, що розмова закінчена і якщо питань немає, то на нього чекають інші пацієнти та їх схвильовані родичі.

Катя обхопила себе руками за плечі. Її раптово стало лихоманити. Долоні миттю змокли. Вона спробувала глибоко зітхнути, але вийшло судомне схлипування.

– Катю, вона сильна, – Стас привернув її до себе, ласкаво погладжуючи по спині.

Не став казати, що бабуся впорається. Не тому, що не вірив у благополучний результат, але тому, що об'єктивно нічого не тямив у медицині. Нехай кожен профі займається своєю справою.

- І ти маєш бути сильною. Не давай привід боятися. Так? - зазирнув їй у вічі, трохи відсторонивши.

Катя безпорадно кивнула і на хвилину закопалася обличчям у його сорочку.

- Дякую вам за все, - пробурмотіла дівчина, захлинаючись емоціями, що нахлинули, і переживаннями.

- З огляду на події я б і на "ти" вже перейшов, - невпевнено запропонував Стас.

Катерина несміливо погодилася.

Вона перебільшено бадьоро клопотала довкола бабусі, коли вони опинилися в палаті. Так що хворій довелося заспокоювати внучку, що розхвилювалася.

- Не хвилюйся так, Катю, - усміхнулася жінка. - Краще принеси мені солодкий чай. Лікар дозволив. Каже, у них тут навіть автомат є із напоями гарної якості.

Катя одразу кинулася виконувати побажання.

Тільки-но вона опинилася за дверима, як бабуся поманила Стаса до себе і тихо попросила:

- Як би завтра і потім не було, якщо зможете, придивіться за нею. А то вона надто правильна в мене, – добродушно посміхнулася.

Стас ошелешено кивнув, не в змозі знайти слова для відповіді. Поки він підбирав потрібні, повернулася Катя.

Бабуся змовно підморгнула чоловікові і стала із задоволенням потягувати принесений чай.

Згадуючи пізніше її слова, він багато разів намагався зрозуміти, чи передчуття було чи особистий медичний досвід. І чому жінка так кардинально змінила щодо нього ставлення.

У день операції ні Стас, ні Катя на роботі не з'явились. Льошу попередили, він узяв на себе ті зустрічі, які раніше планував друг.

Настя обурювалася. Але нишком, не наважуючись суперечити чоловікам відкрито.

- Невже суперечка варта того, щоб пропадати з нею у лікарні?

- Я б був з тобою в таку мить, - спокійно заперечив Льоша.

- Але я – твоя наречена!

- Сподіваюся, що й у них все складеться, - безтурботно сказав чоловік.

- То ти не заради суперечки!? - злетіла Настя.

- Спочатку заради суперечки. Але краще Каті складно придумати пару для Стаса, погодься.

Анастасія промовчала, недобре звузивши очі.

Колеги, прив'язавшись до доброї, світлої помічниці Стаса, написали їй вранці колективне повідомлення в корпоративній мережі. Читаючи, Катя посміхалася крізь сльози. Як же важливо не поспішати з висновками. Адже в перші дні їй здавалося, що вона не зможе ужитися на такій роботі, холодній та чужій. Однак незабаром виявилося, що тут вона потрібна не менше, ніж дітям у реабілітаційному проєкті.

У палату Катерину пустили лише на п'ять хвилин. Вона міцно стиснула в обіймах бабусю, запевнивши, що чекатиме на неї тут.

- Ну й дарма, - лагідно посміхнулася жінка, стискаючи долоню. - Ти могла б відпочити добре. Адже сили тобі ще знадобляться.

- Ти що, бабусю! - щиро обурилася дівчина і одразу ніжно посміхнулася. - Я люблю тебе.

Стас дбайливо стиснув плечі дівчини, даючи медикам вивезти каталку з бабусею до операційної. Катя дивилася їм у слід, не відриваючись.

Чоловік акуратно притис її спиною до своїх грудей. Під його рукою пораненим птахом тріпотіло її схвильоване любляче серце. Він у перші в житті не розумів, як слід поводитися, як підтримати. Напоїти, обдарувати, прокотити на шаленій швидкості на машині чи мотоциклі, затягнути в ліжко... Усі ці методи працювали з будь-ким до неї, але не з нею.

Він мовчки сів поруч на лаву в коридорі перед операційною. Спинки не було. Притулитися довелося до холодної стіни. Здається, Катя навіть цього не помічала. Стас сходив на ресепшен і приніс лікарняний плед і чай.

Катерина розсіяно віддячила чоловікові, абсолютно занурена у занепокоєння та роздуми.

- У мене колись теж був такий момент, - несподівано для себе признався він. Катя здригнулася від його голосу та прислухалася. - Тільки я ще й почував себе винним. А ти зробила все, що могла.

- Чому ви... ти почував себе винним? - здивовано насупилась дівчина.

- До лікарні тоді потрапила моя мама, - Стас важко зітхнув, знову поринаючи у спогади.