Новорічні (не)щасливці - Емілія Дзвінко

— Ну і …? Мені подробиці з тебе лещатами витягувати.  

— Нічого особливого. Мілана закохана в Макса, хоча чому тоді одружувалася з іншим мені не відомо. Вона хоче його собі повернути, тому злиться на мене.

— А що Макс думає про це? — запитує подруга.

— Не знаю. На днях я випадково побачила його з Міланою разом в ресторані. Я не підходила до них, лише здалеку поспостерігала. Але вони бачились, а це щось та й означає.

— Тебе це хвилює? — запитує Оленка  

— Зачіпає трохи.

— Ти ревнуєш, подруго. Хоча якщо стосунки фіктивні, то з вас ніхто нікому нічого не винен. І, пам’ятаєш, я тебе попереджала на рахунок Макса. 

— Я знаю і це ще більше мене злить. Даремно я погодилася погратися у фіктивну парочку.

— Ви з Максом виглядаєте справжніми, — каже Оленка.  — Якби ти мені не сказала, що це гра на публіку, то я б могла повірити в кохання між вами.

— В нас з Максом не має майбутнього. В цьому Мілана права. Я не довіряю йому зовсім. Здається в мене талант знаходити навіть для фіктивних стосунків не таких як треба чоловіків.

— Наті, але ж ти знала і про його дівчину і про те, що Макс далеко не подарунок і не страждає від жіфночої уваги, то чому зараз поводишся ніби тебе зрадили?

— Бо мені не байдуже, — кажу подрузі правду. — Я не думала, що буде так складно.

— Знаю люба, знаю,  — Оленка обіймає мене. — Тобі треба поговорити з Максом і поправити макіяж. Давай я допоможу.

Залишок вечора проходить без сюрпризів. Коли останні гості виходять за поріг будинку, я видихаю і також збираюся.

— Ти куди? — непомітно до мене підкрадається Макс.  

— Вечір закінчений. Я втомилася. Хочу до дому, — відповідаю йому і продовжую застібати ґудзики на своєму пальто. На нього не дивлюся. 

— Заночуємо тут. А завтра я відвезу тебе куди скажеш. Дід буде радий, що ми лишилися. А я організую тобі детальну екскурсію своєю кімнатою.

В голосі Макса чую грайливі нотки, але сьогодні його харизма на мене не подіє. Я надто втомилася і заплуталася.

— Не варто, — вимовляю різкіше, ніж би мені хотілося. — Вранці мені треба вчасно потрапити на роботу, тому хочу гарно виспатись і переодягнутись. Вдома. 

— Наті, відірвися від свого пальта і глянь на мене, — Макс піднімає моє підборіддя вгору і дивиться  так проникливо, ніби прямо в душу зазирає. Якби ж він знав, як складно мені дається цей зовнішній спокій. Але я не опущуся до з’ясування стосунків з ним. 

— Про що ви говорили з Міланою? — запитує Макс. А я думала, що він не помітив нашого майже одночасного походу до вбиральні. Значить спостережливий.

— Про тебе, а що є інші варіанти?

— І що вона тобі сказала?

— Нічого такого, щоб мене здивувало, — продовжую вдавати байдужість. 

— Ти маєш ображений вигляд,  тож тебе таки щось зачепило, — помічає Макс. 

— Не знала, що ти ще й містер проникливість, — іронізую я.

— Наті, кажи вже …

— Сказала, що вчора заходила в офіс до тебе і що в тебе є інші жінки.

— І ти її повірила? — уважно дивиться на мене Макс, ніби від моєї відповіді залежить доля всесвіту.

 — Я не повірила їй, але тобі також не довіряю. Ти робиш все як вигідно тобі, а я після цих фіктивних стосунків не хочу втратити себе. Це боляче. Надто боляче, щоб я дозволила цьому статися, — я привідкрила Максу свої переживання, і десь глибоко в душі сподівалася почути, щось обнадійливе. Але не почула. Макс мовчки мене відпустив …