Новорічні (не)щасливці - Емілія Дзвінко

О другій половині дня я таки доїхала на роботу. Справ в мене було небагато, бо я майже все виконала завчасно. Адже вже з наступного року — я вільна птаха, котра працює лише на себе. Мені ще й досі незвично від цієї думки, але я впевнена, що готова до такого кроку. Тато, як завжди, пропонував перейти працювати до нього, але я відмовилася. Я йшла до своєї мрії малими кроками, інколи було важко й хотілося відступити. Та все ж, я там де я є. А батько, якщо справді хоче мені допомогти, то нехай порекомендує мої послуги своїм знайомим.Таку можливість втрачати не розумно, бо на перших порах мені справді треба буде набрати хорошу клієнтську базу.

Я постійно поглядаю на смартфон, хоча ніколи до сьогодні не помічала за собою такої звички. Насправді я знаю, що мене хвилює лише чому одна особа не телефонує мені? Я його за язик не тягнула, він же сам обіцяв, що подзвонить. А я чекаю, як дурна. Думала мене більше не пройме тремким почуттям очікування. Але помилилася. Мене здається знову кудисть не туди заносить думками. З Максом завжди так. Надто гостро, надто непередбачувано, несподівано, нестерпно, а потім добре, солодко, затишно, спокійно … В голову закрадаються різні думки. А що коли Макс з Міланою? Розважаються разом і роблять з мене та Кирила ідіотів. Ні, краще не буду накручувати себе наперед і перевірю ще раз пошту. Заглядаю у свій поштовий електронний ящик і бачу лист від Андрія в якому він повідомляє, що всі незакінчені справи, які в мене з ним були, буде вести його заступник, а якщо виникнуть термінові питання, то вирішувати з Сергієм, або ж писати йому на пошту. Я очікувала чогось такого, бо Оленка мені розповіла про те, що Андрій поїхав в інше місто. Але всеодно мені не зручно від того як ми розійшлися. Ось саме тому, я противниця змішувати особисте та роботу. З Андрієм зробила виняток. І що з цього вийшло? Ми не можемо спілкуватися тепер нормально по роботі, через особисту образу на мене. 

Сьогодні на дорозі, ніби на замовлення, не було ні заторів, ні слизькоти, ні снігопаду, тож до дому доїждаю швидко, а це означає, що в мене є багато часу для себе. Насправді, обожнюю такі вечори в своїй квартирі. Маленькій, але моїй. Буду допивати свої запаси вина і добре відмокну у ванній. Тим більше, що перше з другим дуже добре поєднується. Мені телефонував тато декілька разів і запитував за плани на Новий рік. Але я акуратно зіскакувала з теми, бо не знаю, що відповісти. Ми з Максом ще не обговорювали наші публічні виходи, але я й так знаю, що він хотів би побільше часу проводити зі своїм дідом, щоб той побачив, який його онук дорослий хлопчик. Бісить, як же він мене бісить своєю поведінкою. Дзвонити першою Максу я не збираюся. Це я йому треба, а не він мені, тож ініціатива має бути з його сторони. Я якось переживу без статусу його фіктивної дівчини, а от він дуже сумніваюся, що хоче втратити свою частку бізнесу. 

Вмикаю у ванній воду, додаю до неї дві великі гейзерні бомби з лавандою, йду на кухню за вином та красивим келихом. Ох, зараз я пірну в свою особисту нірвану! І так би й сталося, якби не дзвінок у двері. Дивно, бо я нікого не чекаю. Не буду відчиняти … Але стоп, це ж може бути сусідка з верхнього поверху. Вона мала мені повідомити, що вирішили з приводу встановлення нового відеоспостереження в будинку і скільки воно буде коштувати щомісячно. Накидаю махровий халат на голе тіло і йду відчиняти.

 — Ти? — моєму здивуванні не має меж. 

 — Я,  — усміхається Макс. В руках у нього рожеві троянди, пляшка вина та крафтовий  паперовий пакуночок з червоною стрічкою. — Впустиш? Я з гостинцями.

 — Що ти тут робиш?  — обурююся я.

 — Прийшов до тебе,  — спокійно відповідає Макс, ніби так і має бути. Але ж ні, це неправильно.

Зі мною не можна так поводитися — приходити коли йому заманеться і вдавати ніби це нормально. Я вже проходила через подібне у справжніх стосунках і більше не хочу так, навіть якщо стосунки фіктивні і вони не тривалі, має бути взаємна  відповідальність та розуміння,  що і як ми робимо далі.

— Рожеві троянди я не люблю, вино в мене і так є, а підозрілі паперові пакунки мені ні до чого, особливо від тебе.

— Що не так? — здивовано запитує Макс. — Я залишав тебе наче в хорошому настрої, а зараз ти знову кусаєшся. З тобою так складно. 

— То не треба було мене просити про допомогу. Для чого ускладнював собі життя? 

— Сам не знаю, але повір вже встиг пожаліти безліч разів, —  відповідає Макс.

Мені образливо таке чути, але я намагаюся триматися і бути стриманою. Хоча підозрюю з Максом так не вийде. Взагалі мені треба відмовитися від цієї затії з фіктивними стосунками, доки ще не пізно. В нас не виходить …

—  Краще йди, а завтра поговоримо, — пропоную я, щоб не з’ясовувати стосунки на емоціях. Зараз так і буде. А це не кращий варіант в нашій ситуації. Я не можу пояснити Максу чому саме я злюсь на нього, бо тоді це б виглядало так ніби я його ревную або намагаюся контролювати. А у фіктивних дівчат не має таких привілеїв. Я зізнаюся собі, що заплуталася.

—  Я нікуди не піду, —  заявляє Макс і несподівано для мене проштовхується крізь напівпрочинені двері в квартиру.

—  Що ти собі дозволяєш? —  обурююся я.

—  Завтра ми підемо на вечерю до мого діда, тож нам треба обговорити деталі і підготуватися. Кирило з Міланою також будуть. Все має пройти без несподіванок, —  заявляє Макс.

—  Ти не дзвонив цілий день, а на вечір припхався і чекаєш, що я тебе буду слухати з розвішаними вухами. Може ще чаєм тебе напоїти і спати вкласти? —  я вибухаю і даю собі можливість позлитися.

—  Що це за шум? —  прислухається Макс, ігноруючи мій випад в його сторону. Я розумію, що це з ванної. Жах, я ж залишила увімкненим кран. От і маєш тобі релакс. 

Я забігаю у ванну. На підлозі вже назбиралася маленька калюжа води. На щастя я не встигла затопити сусідів. Вимикаю воду і скидаю на підлогу перший сухий рушник, що попався під руку. Збираю ним залишки пролитої води, кручуся і розбиваю бокал. Осколки летять на підлогу. Я згрібаю їх і не помічаю  маленький осколок, що глибоко врізається мені в палець. Це боляче і несподівано. Я здригаюся і бачу крапельки крові, що капають з пальця і вже встигли забруднити халат. Піднімаюся з підлоги, щоб бігти на кухню за пластирем, але мене перехоплює Макс і міцно обіймає. В його обіймах так затишно, що здається навіть біль притупився. Я б стояла так і стояла, але Макс швидко повертає мене в реальність.