Новорічні (не)щасливці - Емілія Дзвінко

Я прокинулася в ліжку одна. Макс пішов навіть не попрощавшись. А це неприємно виявляється.  Хоча чого я очікувала? Для нього певне звичне діло — ось так йти без ніякого пояснення. І я нічим не краща, бо зробила так само з ним. Хоча причини в мене, щоб встати і піти були — у нього дівчина і це неправильно. І вчора, те що між нами сталося —  неправильно, але нічого не можу зробити зі своїм тілом, коли поруч Макс. Я знову піддалася спокусі і допустилася помилки. Не люблю порушувати собою встановлені правила, але здається саме це й відбувається, коли поруч він. Максу якимось чином вдається щоразу отримувати від мене те, що йому хочеться. І виходить у нього це майстерно. І що з цим робити далі? 

Приймаю контрастний душ, але це анітрохи не допомагає привести думки в порядок. Нічого незвичайного не сталося. Це лише секс без обов’язків. Ти ж робила вже так раніше —  без обіцянок і продовжень. Як сказала би Оленка, по-чоловічому і без ванілі. Та чомусь від того не легше, бо відчуття ніби мене використали та образили. Гидко якось на душі …

Йду на кухню з головою повною суперечливих думок. Мені треба кавова зарядка. Відчуваю, що готова в себе влити подвійну порцію. Моєму здивуванні не має меж, коли бачу як Макс у фартусі збиває яйця, а потім акуратно виливає їх на сковорідку і посипає спеціями. Підозрюю, що то готується омлет. Тепло розповзається всередині мене від того, що він тут і такий ... Не пішов по тихому … Переводжу погляд на тата. Той так само у фартусі, стоїть біля плити з іншої сторони від Макса і перекидає лопаткою сирники. Тато навчився їх робити коли я була ще зовсім маленька і нічим не хотіла снідати, лише сирниками. Я розчулена ними обома. Мама сидить за столом як командир та контролює весь процес. На мить застигаю, щоб уява відклала цю картину в пам’яті як щось світле. Якби я хотіла справжніх стосунків, то вони б мали бути ось такими.

Мама помічає мене першою.

— Доброго ранку, доню! Ти якраз вчасно. Скоро будемо снідати. Сьогодні у мене супер-команда, —  жартує мама.

— Ага, я бачу! І як тобі вдалося завербувати їх обидвох? 

— Ти ж знаєш, що мені не можливо відмовити, — усміхається мама. — Твій Макс рвався нести тобі каву в ліжко, але я його перехопила. Ще встигнете натішитись один одним. Тож не ображайся на нього.

Я здивовано дивлюся то на маму, то на Макса і не знаю, що сказати. Не очікувала такого від свого фіктивного хлопця. І як йому вдається одночасно бути таким поганим і хорошим? Макс наближається до мене і цілує в щоку. Загортає волосся за вухо і мило усміхається. Саме мило — не спокусливо як він робить це завжди, а мило і по-домашньому. 

— Твоя кава вже охолола, але я зараз швиденько зроблю тобі свіжу. 

— Дякую, — кажу трохи розгублено, бо не звикла бути ось так з чоловіком перед батьками. А ще, здається, мені подобається те, що відбувається зараз.  

Макс наливає каву в чашку і додає мені корицю. Я усміхаюсь, бо впевнена, що це тато йому розказав. Він каже, що після такої кави я добрішою. Хоча Макс і так знає секрет як отримати від мене те, що йому треба. 

— Так, давайте за стіл. Усі розмови потім! — командує моя мама і ми переміщаємося за стіл. Снідаємо, жартуємо, розказуємо цікаві історії  і на якусь мить я навіть забуваю, що наші з Максом стосунки фіктивні. 

— Дякую, все було дуже смачно!  Але мені вже пора, сьогодні маю багато справ, — Макс встає з-за столу і дивиться на мене. Певне, щоб оцінити, який в мене настрій. Чудовий, даю йому зрозуміти поглядом, бо це справді так, —  Наті можу підкинути тебе на роботу? 

— Не треба, я сьогодні вільна о першій половині дня, тож ще залишусь.

— Добре, люба, — каже мені Макс. Підходить ближче та цілує в щоку на прощання. Далі прощається з моїми батьками, які вже поновому запрошують Макса в гості і хочуть познайомитись з його дідом. На останок батько щось говорить йому про роботу, але я не особливо вникаю в суть, бо хочу чим швидше лишитися на одинці і набрати Оленку. Терміново треба виговоритися.

— Привіт! — кажу Оленці.

— Ну, привіт подруго! Я вже відкладаю всі свої справи, вмощуюся зручніше і готова уважно тебе слухати. Ти ж маєш що мені розповісти, вірно! Я так довго вичікувала і не дзвонила тобі, бо знала, що ти сама прийдеш до мене з повинною. Я так багато про що хочу запитати в тебе, але краще розказуй ти … Але з усіма подробицями, — тараторить Оленка.

— Якщо чесно, я навіть не знаю з чого почати, — кажу подрузі як є. — Останні декілька днів живу наче догори дриґом, що не день, то нова історія.

— Скажи, ти справді з Максом? — Оленка не втримується і запитує те, що її найбільше хвилює. 

— Ми з Максом пара лише для публіки, — кажу подрузі як є. — Я погодилася бути його фіктивною дівчиною до Нового року. Йому потрібно це для того, щоб отримати свою частку бізнесу. Я не вникала в деталі, але зрозуміла, що головні, хто має повірити в наші стосунки це його дід та Кирило. Думаю справляся з цим завданням. А в замін, Макс допоможе мені з пошуком клієнтів для моєї аудиторської практики. Нас пов’язує лише угода і не більше.

— Те, що вигадує Макс ще ніколи нічим добрим не закінчилося, тому будь обережна, — попереджає мене подруга.

— Ти ж знаєш мене, я міцний горішок. Тож нічого мені не станеться за тиждень часу в ролі фіктивної дівчини.

— Ой, не знаю. Якось неправильно все це. Та й Кирило не дурний, думаєш не розкусить вас? 

— Не переживай, все буде добре. Тим більше в мене є ти. Зможеш зупинити мене, щоб я дурниць не наробила. 

— Та ти всеодно мене не послухаєш Наті, навіть якщо я буду права. Впертюха ти ще та! 

— Але ти ж мене любиш навіть такою, — жартома питаю подругу.

— А куди ж мені діватися. Звісно люблю!

Ми з Оленкою ще трохи говоримо. Я розповідаю її і про секс з Максом і про обід в моїх батьків, який Кирило організував і про спільний ранок. Подруга уважно слухає, часом щось перепитує і лише на останок моєї розповіді заявляє, що наші стосунки з Максом не схожі на фіктивні, бо в них надто багато емоцій та відвертості. Я не до кінця розділяю її думку, але зараз не хочу це аналізувати, тому переключаюся на тему Андрія.