Джекпот - Анна Харламова
Холод гуляв коридором, проте, їхній гарячий поцілунок зігрівав кожну клітинку тіла. Він не поніс її у кімнату, він поніс її на кухню. Згадуючи ліжко, на якому спала Вікторія, він зрозумів, що там їм не буде, як розвернутись, тому вирішив, що матрац на кухні, це краще ніж провалене ліжко. Хоча на кухні – є стіл, і це теж було одним із варіантів…
І цей варіант – був саме тим…
Він посадив Вікторію на стіл, встаючи між її розведеними ніжками, даючи їй відчути усю силу свого бажання. Дмитро підняв її за підборіддя, і хотів поглянути у її сірі, бездонні очі, але вони були заплющеними. Він усміхнувся її розчервонілим щічкам,… розтуленим вустам,… і тому зніяковінню, з яким вона віддавала себе. Це було дивовижно.
Дмитро узяв її руку, і опустив на свій член. Реакція не змусила на себе чекати. Величезні, сірі очі широко подивилися на нього в повному шоці.
— Дмитре… — Видихнула вона, і хотіла забрати руку, але він стиснувши її своєю, не дав забрати її.
— Ні. Я хочу відчути тепло твоєї долоні,… а вже потім тебе… — Він дивився на неї, і усміхався від тих почуттів, що переповнювали його душу та серце. — Прошу… торкайся мене… Як тобі це нашіптує бажання…
Вікторія затремтіла – це видавали її пальчики на його члені. Він розумів, що з нею потрібно бути дуже чуттєвим та лагідним, і це не було проблемою, а навпаки… він сам бажав її узяти ніжно… навчити отримувати задоволення без усіляких упереджень чи табу…
Вікторія закусила нижню губу, і приборкуючи своє ніяковіння, провела своєю долонею по його неймовірній, міцній шовковій плоті. Їй кортіло подивитися на це дійство, яке вона з ним виробляла, але не могла зважитись опустити очі донизу.
Проте хриплий стогін Дмитра, зробив свою справу. Вона подивилася у його задурманені очі, а потім опустила погляд на його груди, які здіймалися від важкого дихання,… на плаский живіт,… і нарешті на те, що вона міцно тримала у руці і пестила…
— Ти прекрасний… — Вона зрозуміла, що промовила це в голос, лише тоді, коли почула його задоволений смішок і поцілунок на своїх губах… швидкий, але такий бездоганний поцілунок.
— Увесь я… чи лише конкретно якась частина?... — Він широко усміхнувся, дивлячись на її рожеві щічки.
— Увесь… — Доки її пальчики рухались на його плоті, інша її рока торкалася вилиць,… шиї,… плечей,… плаского живота… Його шкіра була така гладка… така, яку хотілося торкатися і торкатися… І вона це робила… — Увесь…
Дмитро усміхнувся, відчуваючи до неї ніжність усього світу.
— Дякую… — Йому ще ніхто не казав так щиро і так безпосередньо просто, про те, що він прекрасний… чи особливий. Усі жінки, яких він раніше зустрічав, і справді любили його золоті картки, а чи хтось думав так про нього, як Вікторія? Ні. Жодного разу. — Ти мене бачиш таким, - бо ти сама прекрасна. Я, ще ніколи нічого подібного ні до кого не відчував. — Зізнався він, і відчув власне серце у скронях і тремтіння, яке передалося і їй.
— І я… ніколи не відчувала нічого подібного… — Вона потягнулася до нього в пошуку його гарячих губ, без яких просто не могла.
На цей раз несамовитість замінила ніжність. Їхні губи пестили одне одного, повільно та чуттєво. Рука Дмитра торкалася її перси з пробудженим… твердим пуп’янком кольору коралів… В його очах все поплило, коли вона знову застогнала, відірвавшись від його губ.
Їхні погляди зустрілись.
— Я буду дуже ніжним… я обіцяю… — Дмитро відчував потребу це сказати їй. Він справді хотів подарувати океан ніжності цій неймовірній дівчині.
Вікторія мило усміхнулась.
Дмитро задивився на її обличчя Очі палали бажанням, а м’які… солодкі губи, які він щойно цілував, дарували наймилішу усмішку. Цей дисонанс ніжності та пристрасті його збуджував до нестями.
Дивлячись їй у вічі, він обережно увійшов в її шовк, і в цю хвилину світ зупинився… змінився… і ніколи не буде колишнім… Все оживало і була нестримна потреба пізнати її кохання… її тіло… серце та душу… Його пронизувало струмом, який раніше жодного разу за все його життя не відчувався… Струм – кохання.
Вікторія злякалась власних почуттів, їй здавалося, що вона може не витримати стільки неймовірних емоцій, які її наче океан відносило… і знову хвилею виштовхувало на берег… Хвилі – кохання… вона була впевнена, - це чисте і те єдине кохання, на яке вона так чекала. Відчуваючи його у собі, поєднуючись з його тілом, - їхні душі та серця ставали одне цілим.
Здійснюючи повільні,… ніжні,… рухи, він не припиняв дивитися у її очі, в яких поблискували сльози. Його руки перемістилися на її обличчя. Тримаючи її щічки у долонях, він облизав свої губи, а потім нахилившись, припав у поцілунку, який вирвав з їхніх грудей стогін суцільного задоволення та подяки… Подяки за ті почуття, які вони пізнають одне з одним…
Він ковзав у найніжнішому шовку, рухаючись все глибше та швидше… Відірвавшись від її смачних губ, він дивився їй у вічі, наче запитуючи, чи це не занадто, - на що Вікторія,… своїм задурманеним поглядом, сповненим насолоди – відповідала захватом.
Його руки перемістилися на сідниці Вікторії, а її в ту мить… на його спину… Коли він поклав її на стіл, і глибше увійшов, вона вп’ялася нігтиками в його спину, не маючи змоги втримати своє задоволення.
Вона судорожно здригнулася, і кусаючи губу, відчула неймовірний жар у своєму лоні, приємні хвилі блаженства… десь вдалечині нагадували їй гарячий мед, який розтягувався нугою,… огортаючи довкола кожну клітинку її сутності. Життя – вона відчувала життя.
Дмитро не витримав цього життєвого іспиту… його сили були на межі від тоді, як він уперше торкнувся її у ванній,… тому він і так пишався собою, що міг так довго протриматись… І це був пік… кульмінація, яка бажала лише одного, крикнути:
— Я кохаю тебе, Вікторія… Кохаю… — Його очі зустрілися з її ошелешеними, але щасливими очима.
Він наповнював її своїм коханням… до останньої краплини.
— І я тебе кохаю, Дмитро… Кохаю… — Видихаючи ці слова, які йшли з самого серця… вона відчувала, як він наповнює її собою.
Дмитро припав до її вуст. Її слова викликали в ньому ейфорію… суцільне щастя…
Вікторія притиснула його ніжками, руками… цим самим кажучи – ти мій… я кохаю тебе…
Вони лежали, не рухаючись,… він і досі був у ній… вона і досі притискала його п’яточками до себе… Ці хвилини належали лише їм… лише їм…
Її вушко залоскотав його голос:
— Ти неймовірна жінка, Вікторіє… ти та, яку я так довго шукав… і навіть не знав про це…
Вона задоволено усміхнулась, і з її очей бризнули сльози.
— Я на тебе чекала… і навіть не знала про це…
Дмитро випрямився, і допоміг сісти їй. Задивившись на її розчервоніле обличчя, він усміхнувся і промовив:
— Ти плачеш, бо я такий суперовий коханець! — Засміявся він, і витерши великим пальцем її сльозу, додав: — Згоден,… тобі пощастило…
Вона засміялась крізь сльози, і промовила:
— Це я так радію… майбутній новині… — Вона, дражнячи його, повела бровою.
Він звів брови над переніссям, і замислившись, запитав:
— Якій?
— Можливо ти будеш не тільки суперовим коханцем – це я визнаю… — Усміхнулась вона грайливо. — Але… можливо і татком…
Він здивувався своїй реакції. Її слова його не налякали.
Якщо б ти завагітніла, моя Ягідко… ти б не змогла мене залишити, навіть після того, як взнаєш про парі…
— Добре, що перший факт – ти визнаєш,… Сподіваюсь, що і батьком, - я стану гарним. — Він побачив здивованість в її очах. — Я тебе здивував?
Вона похитала головою.
— Якщо чесно, то так. — Вона провела пальчиком по його грудях.
— Чому?
— Ну,… чоловіків зазвичай приводить така розмова до паніки,… а тим паче усвідомлення того, що це може бути так. — Пояснила вона так, як це відчувала.
— Зараз я бачу розгубленість в твоїх очах… Ти б хотіла мати дітей… від мене? — Він чекав на одне лише слово – «так».
— Я не боюся завагітніти,… я боюся, що нам не буде, що дати дитині. Дивлячись на умови, в яких ми зараз знаходимося, - це не те, що потрібно маляті. — Вона поцілувала його там, де б’ється його серце. — Я б хотіла… від тебе дитину. — Вікторія усміхнулась, і потягнулася за поцілунком.
Від її слів він полегшено зітхнув, і палко припав до її вуст.
*******
Ранок починався з ділення та перетягування ковдри. Вітер гуляв по підлозі, наче це була його територія. Тож голуб’ята, притискаючись одне до одного, намагалися вкритися з головою під ковдрою, яка б хоч трішки зігріла їх.
— Доброго ранку. — Промурликала Вікторія.
— Доброго, моя Ягідко… — Він поцілував її у носик і широко усміхнувся. — Якщо мої ранки будуть починатися з твоєї посмішки, - вони будуть усі чудовими.
Вікторія зашарілась від його пронизливого погляду та солодких слів.
— Ніч… теж була чудовою… — Сказавши це, вона вдруге почервоніла. Вони в ночі, ще двічі кохалися і це було дивовижно. Зараз вона відчувала, як її тіло болить… солодко болить від незвичних для її м’язів дій… особливо інтимних місць… Все ниє… солодко ниє…
Дмитро усміхнувся і торкнувся її волосся, яке хвилями покоїлося на його руці та подушці.
— Ніч була – неперевершена… — Він зарився обличчям у її волосся, і вдихнув наповні груди їхній аромат. — Ти – неперевершена…
Вікторія відчувала, як жар знову наповнює її тіло, як знову кожна клітинка її тіла потребує його… Вона – просто шаленіє від цього чоловіка.
— Навзаєм…
Його рука поповзла під ковдру. Торкнувшись вже вологих складочок,… він застогнав…
— Ти вже така мокренька…
— Дмитре!
— Що?... — Томно запитав він, не припиняючи пестити її між стегнами.
— Вибач…
— За що?
— Мені треба бігти на роботу… — Солодка млість не давала нормально говорити. — Я… ма-ю… йти… за-ра-з… — Вона відкинула голову назад, і заплющила очі. — О, Господи…
— Так, що ти там казала? — Він широко усміхнувся, все так само, ховаючи своє обличчя у її волоссі.
— Не ва-ж-ли-во… — Вона солодко застогнала, і стиснула його пальці між стегнами.
— От і добре… — Його пальці пірнули у глиб Раю… і їх обох віднесло на Олімп.
******* ******* ******* ******* *******
Перед тим, як Вікторія почимчикувала мерзнути на роботу, вона попередила Дмитра, що сьогодні мають привести плиту та холодильник, який вчора вона виграла на батлі кухарів-новачків.
Дмитро зачинив за нею двері, і поспішив узятися за телефон, щоб передзвонити своїм знайомим, які вчора так гарно йому підіграли. Хоча, - в тому, що Вікторія перемогла, - була лише її заслуга. Він приклав руку лише до того, щоб в будь якому разі, вона отримала плиту і холодильник. Тож перемога Вікторії була дійсно за її талант, і він пишався нею.
Набравши номер Андрія, - вусаня котрий допоміг йому вчора, він домовився про те, щоб виграш Вікторії привезли зараз.
Доки він чекав на приїзд хлопців з магазину техніки, він встиг набрати Ігоря і запитати, де той зараз находиться, і чи не знає він, де зараз Лев? Взнавши, що вони у кафе п’ють міцну каву, і відновлюють сили після вчорашнього, він сказав, що скоро до них приїде.
В цей самий момент, в двері постукали. Відчинивши двері двом кремезним, молодим хлопцям, він привітався з ними, і показав куди занести техніку.
Хлопці були майстри своєї справи. Поставили. Підключили.
Оплативши все, що було новим, та додавши гарних чайових за те, щоб все непотрібне винесли – Дмитро зачинив за хлопцями двері, побажавши гарного дня.
Задоволений своєю справою, він почав збиратися до кафе.
