Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

Злість перекосила випещене обличчя Сергія Володимировича.

- На жаль, ні. Але я вже давно служу демонам в цьому світі, - розговорився чомусь перед нею. Можливо, був упевнений, що Ліні в будь-якому разі не жити. Тож і відверто їй розповідав:

- І вони допомогли мені досягти тих висот, які я зараз вже підкорив. Гроші, багатство, влада, купа дівок – я маю все, що бажаю. І звісно, що ті нечасті завдання, які мені ставлять мої покровителі, виконую дуже сумлінно. Знайти та викупити Вітарі в того таємничого колекціонера – це було найскладніше з усього. Єдине, що мене насторожило - це вказівка не передати її демонам, а подарувати Нестору. Усе чомусь перекроїлося в день народження твого чоловіка. Я приїхав на місце зустрічі, але вона скасувалась. І мені повідомили, що демони заберуть Вітарі безпосередньо на святкуванні. До того ж потрібно демонстративно вручити подарунок так, щоб гості побачили. Можливо, це була пастка для Саміра. Не знаю.

Ліна, попри загрозливе дуло пістолета, наведене на неї, намагалася згадати усі подробиці того дня. Схоже, це була спроба піймати демона на живця. Але все одно той день був для неї цілковитою загадкою.

- Нестор також працює на демонів? – заговорила все ж таки Ліна свого незваного гостя. Уже й не зважав, що це друге питання було, а підтримав розмову.

- Ні, Нестор пішак, яким я вправно керував, - самовдоволено відповів. - І на грошовий наркотик я його впевнено й надовго підсадив. Нестор загруз у багнюці нашого схематозу. Він був у мене в кулаку. Так легко було йому підказати, щоб тебе провчив добряче. І шкода, що підставився із цим хабарем, як той йолоп. Бо він для мене був дуже зручний. А знаєш, Ліно, саме такі порочні люди зі своїм темним минулим будуть оплотом нового правління, коли демони заволодіють нашим світом. А це обов’язково станеться. Корупція, жадоба й порок поглинуть світ. Усе наймерзенніше, що є в людях, керуватиме їхніми вчинками на радість демонам. Ми переможемо Корпорацію. І ти зі своїм вмінням знищувати переходи – нам як більмо на оці.

Вона аж зчудувалася з такої амбітності планів. А Сергій Володимирович нетерпляче трусонув зброєю.

- Ну, а тепер ти розповідай, що трапилося. Бо мої повелителі щось мовчать і ніхто мені нічого не повідомляє, - трохи дратувався вже. Це була гра з вогнем.

Однак Ліна була й сама на себе не схожа. Звідкілясь узялася нахабна, навіть нерозсудлива безстрашність. Вона по-діловому схрестила руки на грудях і дражнила свою смерть.

- Останнє питання, Сергію Володимировичу! Я все ж таки не розумію, хто викрав богиню Вітарі з храму променистих і закинув у наш світ. І взагалі, нащо це було робити?

- Я цього не знаю, мені байдуже, - сказав Сергій Володимирович, прицілюючись. Спеціально так робив, щоб Ліні нерви полоскотати, бо хіба ж можна зробити промах, коли між ціллю та стрільцем два метри.

- Точно! Я знаю хто це! - вигукнула Ліна, здивовано очі округливши, ніби щойно здогадалася.

- І хто ж? – піддався на провокацію Сергій Володимирович, бо зволікав із пострілом.

- Це Ян, Ян, Ян! – викрикувала, звісно, абсолютну брехню. Але, сподівалася, що янгол її почує.

- Хто? Що ти мелеш, який Ян? – здивувався Сергій Іванович.

- І Любов! - викрикнула Ліна, бо ж та нестримна хоробрість говорила в ній і досі.  - Любов володітиме світом, а не ваше демонське кодло. Вам ніколи не перемогти Корпорацію, бо в людині більше доброго, ніж злого. І людей на світі більше хороших, ніж таких покидьків, як ти! Темрява ніколи не переможе світло!

Та й заплющила очі, щоб не бачити, як в неї летить куля. Але на відстані двох метрів Сергій Володимирович якось спромігся не влучити в ціль, й куля застрягла у дверях поряд із головою Ліни.

- Що за чортівня? – роздивлявся спантеличено ту підступну зброю. – Хтось відвів мою руку, я не міг так схибити.

Він знову навів пістолет на Ліну, але знову постріл був мимо. Спересердя вистрілив усією обоймою в голову своїй жертві, але жодного разу не влучив.

- Ну що ж, доведеться бруднити руки, - мовив, рішуче підходячи до Ліни та відкидаючи кудись убік непотрібну зброю.

Проте як тільки схопив її за ту багатостраждальну тендітну шию, то позаду нього підійнялася із високого кошика довга парасолька, і гострим кінцем врізалася в потилицю.

Сергій Володимирович, розгублено глипнувши на Ліну, гепнувся додолу.

З безмірною вдячністю дивилася на свого неохайного янгола. І таким він їй був милим у ту мить порятунку, що підійшла й по-дружньому обійняла.

- Ліно, де я так проштрафився в колишньому житті, що мені дали оберігати саме тебе? – насмішкувато сказав, але гладив волосся й обдивлявся, чи не заділа десь куля голову. – Чому ти така проблемна?

- Ти вже знаєш? – Ліна вирішила відкрито говорити зі своїм янголом, не приховувати цю інформацію, як радила відьма Горпина. – Тобі відомо про мої здібності? Про те, що я можу знищувати переходи?

Він – її захисник, тож сподівалася, що передусім її інтереси захищатиме. Але помилилася.

Бо на просторій кухні, коли заспокоювалася м’ятним чаєм із мелісою, то її янгол трохи не виправдав сподівань і повівся не так, як вона очікувала.

Ян замислено слухав про те, що відбулося біля переходу й чому фізичне знищення Ліни таке принципове для демонів. Але, вислухавши свою підопічну, зібрався переноситися до своїх. По-перше, треба було щось вирішити із тілом непритомного Сергія Володимировича. По-друге, повідомити таку важливу новину.