Гвендолін - Олеся Лис

- Мені твоя ідея не подобається, Гвен! Дочекалася ти б краще Інгвара – також засуджує мої плани він. - Про одруження, запевняю тебе, збрехали все, просто, щоб зачепити.

- Можливо, - згідно киваю. - Але моя сім'я, мої люди, мій дім в небезпеці. І я не можу тут бути в необізнаності, поки там таке коїться, коли знаю, що можу їм допомогти. Кожна хвилина на рахунку.

- А ти впевнена, що це правда? - запитує Ульріх, допитливо заглядаючи мені в очі.

– Ні, – хитаю головою. - Але й сидіти, склавши руки, не можу. Ти ж розумієш, я ж звинувачувати себе буду все життя, якщо хтось із них постраждає.

Чоловіки переглядаються і тихо зітхають, розуміючи, що втішити вони мене не в змозі.

- Тоді слухай уважно – починає Комгал. - Завтра на світанку з причалу відправляється дракар з товаром. Йде він в Ун. Я можу тебе заховати в одній із скринь. В Уні деякий скарб переправлять на судно мого старого друга, Білла Стампа. Для нього я напишу тобі записку. Віддаси тільки в руки Стампу, якщо не хочеш постраждати від його команди. Хлопці там непогані, але за час подорожей без жінок, буває, дичавіють. Гадаю, доведеться тобі знову хлопчиськом переодягнутися. Стампу я напишу, хто ти, але від інших тримай це в таємниці. Половина команди у нього нова, необтерта і хто знає, чого від них чекати…

Я уважно слухаю, мотаючи на вус настанови Комгала, поки ще не вірячи в свою удачу. Тиха радість змішується з сумом. Інгвар немов корінням вріс в моє серце і закріпився там на віки, і як же боляче усвідомлювати, що ми ніколи більше не побачимося. Просто нестерпно. Навіть думка про те, що у нього буде сім'я, дружина, діти, що він буде пестити і обіймати іншу жінку, кігтями рве душу. І я чітко розумію, що дороги назад не буде. За мною він не відправиться, а я навряд чи повернуся. Тільки хоч би на мить, на мить опинитися ще раз в його обіймах, притиснутися до його грудей, відчути присмак поцілунків…