Ти, часом, не вампір? - Аліна Гончарова

– А третій хто?  - Запитала я.

- Міша Рудий.

Ну, жодне з цих імен мені нічого не говорило.  Окрім, хіба що, Рудий.  Я чула, що хтось із родини Рудих ставився до тих вампірів, які були без розуму від вбивств і людської крові.

Залишалося сподіватися, що я чула це не про Мішу.

- Чи не хочеш пройтися?  - Запитав Андрій, порушуючи мовчання, що виникло.

- Ні, я краще піду уроки пороблю, - немає жодного бажання йти на прогулянку з невідомим вампіром.

Я не знала, хто сильніший: вампір чи перевертень, але бажання перевіряти в мене зовсім не було.  Зуби було відверто шкода.

- Андрій, - Саша з похмурим виглядом зайшов до кімнати.  - Ти що тут, власне, робиш?

- Розмовляю з твоєю сестрою, - посміхнувся хлопець.

- Пардон, я не його сестра, - втрутилася я в цю милу розмову, в якій друзі буквально пропалювали один одного поглядами.

Яка пристрасть, які емоції!

- А хто тоді?  - Зацікавлено запитав Андрій.

- Просто бідолашна дівчина, якій випала доля жити в одному будинку з божевільним хамом, - гордо проголосила я і пішла надвір.

Залишатися й надалі у товаристві Алекса не було бажання.

А от у дворі було тихо та прохолодно.  Згорнувши за ріг будинку, я опинилася перед лавочкою, яку кущі приховували від дороги.  Підійшовши до неї, вмостилася і спробувала розслабитися.

Мабуть, спроба вдалася, тому що я непомітно для себе заснула.