Ти, часом, не вампір? - Аліна Гончарова

- Я ж казав, щоб ти більше не зустрічався зі своїми друзями-вампірами, Саша.  Андрій погано на тебе впливає, ти стаєш злим та агресивним, - почувся голос Сергія.

Я розплющила очі і виявила, що лежу у себе в кімнаті.

Як я тут виявилася?  Я ж ніби на лавці заснула...

- Ну звичайно.  Був би злим: так і залишив би цю ідіотку на вулиці спати, а я її до хати заніс, тож скажи спасибі, - сердито відповів хлопець.

То що, він мене на руках у хату заносив?  Ох, мамо, підстеліть мені газетку: я непритомнію!  Мене ж так рідко носили на руках!  І це було доти, доки сама ходити не навчилася.  Потім дитину балувати перестали, довелося тупотіти на своїх двох.

- Саша, не чіпай Ксенію.  Вона людина, ти не мусиш так до неї ставитися, наче вона нікчема, - знову здійнявся Сергій.

Ще мить, і цей старий уб'є мого ненаглядного братика, навіть сухого місця від нього не залишивши.  Боже, я хочу на це подивитись.  А за можливості і на камеру зафіксувати!

- О'кей, не буду, - щось дуже скоро він погодився.

Батю, я б йому не вірила... Підозрювальний цей малий...

- Дуже на це сподіваюся, а тепер мені час зустрічати Люду, - холодно промовив Сергій і вийшов з дому.

Ну, звичайно, вони говорили на першому поверсі, навіть не підозрюючи, що я чую їх.

Несподівано за десять хвилин у мене на тумбочці задзвонив телефон.

Неохоче вставши з ліжка, по дорозі голосно зітхаючи, охаючи і скаржачись на несправедливе життя, я підняла його і глянула на екран.

- Привіт, Маша...

- Ксю, де ти?  Я тобі вп'яте дзвоню, - схвильовано затараторила подруга.

- Вибач, я заснула, - виправданим тоном промовила я.

- Ну добре.  Ти сьогодні не зайнята?  - Невинним голосом поцікавилася подружка.

- Ні, а що?  – я вже заздалегідь підозрювала, що Маша збирається нас втягнути в якусь авантюру.

Зазвичай це була моя прерогатива, але сьогодні ми з Громовою, мабуть, помінялися ролями.

– Костя запрошує до себе в інститут на вечірку.  У нас дві перепустки.  І там буде багато гарних хлопців, – намагалася заманити мене подруга.

– І що з собою брати?  - я намагалася знайти у всьому цьому хоч один мінус, не хотілося кудись зараз йти.

- Нічого.  Там усі будуть у вбраннях та масках.  По дорозі заїдемо і купимо щось потрібне.

- Ех, приїдь, - погодилася я з подругою.

Докази були дуже переконливими.

***

– Костя на другому курсі?  - З сумнівом запитала я, обводячи поглядом зал.

Якщо брат Маші і навчався на другому курсі, то більшість присутніх явно були старшими.

- Тут, здається, весь інститут зібрався, - здивовано пробурмотіла подруга, шукаючи поглядом Костю.

- Все одно не знайдеш, - заспокоїла я подругу.  – Він також у масці.

Справді, і ми з Машою прийшли у масках.  Подруга одягла повітряний синій сарафан і такого ж кольору маску, на мені красувалася червона сукня, що обтягує, і маска червоного кольору.

Прямо як кров незайманого на жертовному вівтарі... Вибачте, вирвалося.

- Ти маєш рацію, - зітхнула Громова і потягла мене на середину майданчика.

Все навколо мене змішалося в дивну різнобарвну купу: запахи, обличчя людей, голоси.  Таке почуття, що я навіть Машу не впізнала б, побачивши я її знову.

Але подруга вже кудись умотала з хлопцем, що підійшов до неї.

- А що ж така гарна дівчина вартує одна?  - пролунав голос прямо над моїм вухом.

Повернувшись, я помітила симпатичного (наскільки давала це зрозуміти маска) хлопця, який чарівно мені посміхається.

Подумавши, я вирішила, що причин відмовляти йому немає, і відповіла в такому ж жартівливому тоні:

- Дівчина тут мало кого знає, а її єдина подруга вже пурхнула на крилах кохання.

- А чому б цій самій дівчині не потанцювати?  - Запитав хлопець, простягаючи мені руку.

А чому б і ні?  Я прийняла пропозицію, вирушивши за приємним незнайомцем.

- Ти добре танцюєш, - промовив хлопець.  - Як тебе звати?

- Ксенія.

Після цих слів його трохи пересмикнуло.  Чого він так?

- Тобі не подобається ім'я «Ксенія»?  - З нерозумінням запитала я, впритул дивлячись на хлопця.

- Ні просто…

– Алекс!  – з гучними криками до хлопця підійшла дівчина в обтягуючій чорній сукні.  - Що ти тут робиш?

- Танцюю, Настя, ти не бачиш?  - Запитав Саша.

У голосі хлопця чулося невдоволення.

- Бачу, але мені здається, що тобі краще танцювати зі своєю дівчиною, а не з якоюсь недорослою малоліткою, - промовила ця сучка.

Так, я невисокого зростання, але необов'язково мені на це вказувати, причому так нахабно і безладно.

Я невдоволено глянула на Сашу і мало не відсахнулася: це був мій «братик», який таки зволив зняти маску.

- Що?  – мій крик почув не тільки Саша, а й всі п'яти метрів, що стоять у радіусі.  Срать на гучну музику.  Найбільший і найгучніший в країні словесний фонтан не заткнути пальцем, навіть середнім!  - Це ти?

Мій погляд висмикнув із натовпу Машу.  Вона перестала танцювати і з жахом дивилася на сцену, що розігрується.

- Ходімо, - я кивнула подрузі, вирушаючи до виходу.

- Що трапилося?  – Громова нагнала мене вже на вулиці, стурбовано вдивляючись у моє обличчя.

– Я зустріла Алекса.

– Що?  - ох, як приємно, коли не тільки ти шокуєш.

Ми вже підійшли до машини, коли хтось схопив мене за плече.  Чорт, я навіть не почула кроків.

Повернувшись, я зрозуміла причину: переді мною височив вампір, і не хтось, а Саша.

- Ксю, чому ти тікаєш?  – з нерозумінням спитав Миров.  - Ти мене знаєш... чи я тебе колись образив?

Ні, виродок, ми з тобою приголомшливо спілкуємося... у перервах між черговими образами.

- Так, недоумку, ми знайомі, - мій голос звучав загрозливо, принаймні я на це щиро сподівалася.  – А тепер мені час, бо вихователька лаятися буде, що я на тиху годину запізнилася.

Я з шумом залізла в машину, залишивши Сашака здивованим.  Він тільки зараз зрозумів, що зовсім недавно танцював зі своєю молодшою ​​сестричкою, і тепер напевно не міг прийти до тями.