Ти, часом, не вампір? - Аліна Гончарова

Коли він натиснув зелену кнопку, з трубки почувся голос Саші:

- Я гадки не маю, де ця ідіотка, і не збираюся її шукати.

- Сашо, ти не можеш так ставитись до своєї сестри.  Ксенія вже повернулася додому.  Одна.  З тяжкими сумками!  - невдоволено прокричав Сергій у слухавку.

Ні, я б на місці Алекса злякалася, а мій «братик» лише посміхнувся і пробурмотів:

- Ну, тоді передай їй, що сама винна.

Я ображено кинула всі пакети на підлогу біля кухонного столу і, прихопивши подарунок для «папочки», попрямувала до себе в кімнату.

А тим часом старенька життя, яким набридло сидіти на місці, знову піднесла мені сюрприз.  Коли я відчинила двері, то насамперед мені в очі кинувся телефон, необережно забутий на тумбочці.

На дисплеї висвітлилося дванадцять пропущених.  І все від Громової.

Передзвонивши подрузі, я почула її зляканий шепіт:

- Ксю, ти зараз вдома одна?

- Ні, - я намагалася говорити тихіше, знаючи, що в Сергія теж непоганий слух.  – Але я можу до тебе заїхати.

- Добре, - погодилася подруга і натиснула на відбій.

По дорозі я гадала, що могло так розхвилювати неквапливу і умиротворену Марію, від якої завжди віяло спокоєм.

Костя, який відчинив мені двері, одразу помітив відчужений вираз обличчя подруги своєї сестри.

- Що, Ксю, прийшла повити на місяць?  – єхидно поцікавився зухвалий хлопець.

Я злякано подивилася на подругу, ніби шукаючи відповіді на її обличчі.

- Ось що трапилося, - пробурмотіла подруга, вказуючи на Костю.  - Він усе дізнався.