Ти, часом, не вампір? - Аліна Гончарова

- А ось усміхатися не треба!  Мені стає страшно.  Твоя посмішка нагадує мені не тільки про існування карієсу, а й про шаблезубі тигри, - обсмикнула я "старшого брата".

– Сучка, – констатував Саша.

- Мудак, - прийшла моя черга висловити все цьому гаду.

- Ксеніє!  Марш у кімнату і до ранку не виходь, подумай про свою поведінку, - закричала мати, роблячи страшне обличчя.

Я скорчила пику: дуже потрібно.  Але мій шлунок безумовно не погодився з мозком, даючи про себе знати.

Тішило тільки те, що Сергій не залишився осторонь, і Мировому теж дісталося:

- Сашо, йди і ти в кімнату.  Твоя крайня права.  І з друзями найближчого тижня не побачишся.

Братець вишкірився (про шаблезубих тиграх, думаю, нагадувати навіть не варто), демонструючи той факт, що йому глибоко насрати на попередження батька, і вирушив слідом за мною до сходів.

- Дуренько, нахріна ти це влаштувала?  - прошипів хлопець.

- А хто почав?  – я була у нестямі від обурення.

Мене покарали через цей виродок, а він ще й вину перекидає.

- Могла б заткнутися, - парирував Саша.

- Як і ти, недоумок, - відповіла я «браткові» і, грюкнувши дверима, зникла в кімнаті.

Відчуваю, що це тільки початок мого нового і не надто веселого життя...

Доброго часу читання, це моя перша книга, просу не судити строго, буду вдячна вам за допомогу у виправленні тексту, гарного читання, бережіть себе, Слава Україні!