Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн
Притиснувши до себе сумочку, невпевнено озирнулася на екіпаж і зробила крок назад, відходячи від чоловіків. Крім заспаного візника на стоянці нікого не було.
Що може хотіти від мене батько Дорайна?
Моріар продемонстрував мені відкриті долоні та заговорив:
- Не бійтеся, Елері, я не завдам вам шкоди. Я просто хочу дещо дізнатися.
- Що саме? - уважніше придивилася до демонів. Незнайомець розглядав мене з недовірою. - І не могли б ви представитися, містере?
- Фідель ат Гроулі, - миттєво озвався чоловік, ніби тільки й чекав мого запитання. Моріар кинув у його бік засуджуючий погляд, а мені пояснив:
- Містер ат Гроулі - старший інспектор Міністерства Зовнішньосвітової розвідки. Він сказав мені про вашу заяву. І мені дуже хотілося б обговорити її.
Насупившись, підібгала губи. Інспектор? Повідомив Моріару? Невже цей демон настільки хоче стати логофетом, що навіть готовий змінити перебіг історії? А чи згадувала я щось про містера ат Катара у своєму переказі подій взагалі?
Нічого не розумію, але судячи з усього мені доведеться вислухати цього демона.
- У моїй заяві все написано досить докладно, - відповіла напружено, але бігти передумала. У душі затеплилася надія, що один із цих чоловіків зможе мені допомогти.
- Лише кілька уточнень, - терпляче повторив Моріар. - До того ж ви все одно прямуєте в Шедан. Я можу підвезти.
- Не в Шедан, - швидко заперечливо хитнула головою. - Мені потрібно в Хаол.
- Що ж, - демон на хвилину задумався, потім знизав плечима: - Тоді відвезу вас до Хаола, для мене немає принципової різниці.
Фідель невдоволено звів брови до перенісся, але сперечатися не став. Мовчки розвернувся і подався до приватного магмобіля. Моріар сховав руки в кишені й кивнув мені, запрошуючи йти за ним. Цей жест одразу страшенно нагадав мені Дорайна. У деяких звичках ці двоє були надто схожі. Від цього навіть стало трохи спокійніше.
Дорогою я мовчала. Фідель і Моріар трохи поговорили про роботу, я навіть не прислухалася до їхнього діалогу, розглядаючи зимові пейзажі. Наша розмова продовжилася уже в невеликому майже порожньому ресторанчику на околиці Хаола.
- Можете повторити свою розповідь про те, як ви перемістилися в часі, - попросив мене Моріар, після того, як офіціант відійшов від нашого столика. Я глянула на чоловіка скептично: невже йому ліньки прочитати?!
- Будь ласка, - трохи м'якше попросив Фідель. - Це справді необхідно.
Відігнавши відчуття, що я даремно витрачаю час, зітхнула і знову переповіла історію з моменту мого приходу до Міністерства Підглядань до того, як прийшла до тями вже в цій реальності.
- Я так розумію, що ми з вами вже були знайомі? - примружився Моріар. У відповідь тільки кивнула:
- Так, але якщо ви сподіваєтеся, що я зможу вам сказати щось таке, що знаєте тільки ви, ви розчаруєтеся.
Деякий час Моріар дивився мені в очі, ніби не вірив, що мені нема чого йому повідомити, а потім повернувся до друга:
- Чи може ця дівчина говорити правду?
– Теоретично може, – кивнув Фідель. - Але зараз навряд чи щось поробиш. Якщо її переміщення відстежили, але не винесли вердикт про повернення за день… - Чоловік похитав головою і відвів погляд. - Отже, так треба.
- Але у тому часі справи явно йдуть краще, - заперечив Моріар.
- У тебе так, - знизав плечима Фідель. - Зрозумій, Море, я твій друг і тільки тому сказав тобі про дівчину. Можливо, вона підкаже тобі щось, але повернути її назад навряд чи вдасться. Добре, якщо їй зійде з рук одне переміщення.
Містер ат Катара задумливо перебрав пальцями. У мене в голові галасливо роїлися думки, коли я перегнулась через стіл і торкнулася пальцями руки демона:
- Є можливість повернути все на місця. Відьомська книга.
- Ви пропонуєте ще раз скористатися забороненим чаклунством? - обурено відкинувся на спинку дивана Фідель. Я навіть на нього не подивилася. Побачила у погляді Моріара щось таке, що вселяло надію.
- Я візьму на себе всю відповідальність, - пообіцяла, благаюче склавши руки: - Я готова на все.
- Міс Міон, - сказав Фідель, поки містер ат Катара уважно розглядав свої пальці та про щось міркував. - Якби змінена подія була досить близькою до нашого часу і вона справді мала потенціал вплинути на долю Ізаріди, то позитивний вердикт був би вже оголошений і виконаний. Час надто тонка матерія.
- Знаю, - відповіла різкіше, ніж треба було. - Вже дві доби слухаю про цю тонку матерію. Ось тільки страждають через неї зовсім не тонко. А все через Наріне та мою помилку! - знову повернулась у бік Моріара: - У моїй реальності ви ось-ось станете логофетом.
- Це не головне в житті, Моріар, - спробував заперечити Фідель. - Особливо коли тебе штовхають на заборонене чаклунство. На іншій чаші терезів в'язниця!
Містер ат Катара підняв верхню губу, показавши ікла, потім знову повернувся до мене. Пройшовся по мені довгим поглядом, але заговорив у бік друга:
- Ти можеш чимось допомогти?
- Я ж казав...
- Подумай ще, - перебив Моріар. - Може, щось таки є?
- Єдине, що я можу зробити, - розлютився Фідель. - Це мовчати про те, що вас сьогодні бачив і чув розмову про заборонену магію.
Моріар серйозно кивнув і промовив:
- Добре. Тоді так і зроби.
Містер ат Гроулі постукав пальцями по стільниці, потім підвівся з-за столу. Пильно подивився на мене, потім попрощався з Моріаром:
- Навіть попри те, що ти мій друг, я більше нічим не можу допомогти.
- Ти зробив достатньо, друже. До зустрічі, - не повертаючись, сказав ат Катара. Зовсім тихо додав: - Сподіваюся, вона станеться в іншому світі.
Фідель тільки похитав головою і подався на вихід. Моріар знову запитав мене:
- То що за спосіб?
Довелося обережно розповісти про те, що у гуртожитку Академії Проклятих захована книга, в якій є потрібне чаклунство. Демон уважно вислухав мене, кивнув і підвівся з-за столу.
