Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн

- Дякую! - вдячно посміхнулася і тільки тепер змогла розслабитись. Взяла келих і залпом випила половину. У роті залишився смак винограду. Я давно не пила алкоголь. Мама вже хотіла щось сказати, але я взялася за прилади та першою порушила тишу: - Знаєте, я так багато хочу запитати у вас…

***

– Нам на третій поверх, – повідомив батько, коли ми підійшли до будівлі Міністерства. Тут людей та демонів було набагато більше, ніж у Міністерстві Підглядань. Коридорами снували відвідувачі та працівники. З якогось кабінету навіть почувся істеричний крик.

- Не звертай уваги, - пирхнув Чарльз, ведучи мене за собою. - Тут завжди галасливо. Зараз ще не розпал робочого дня. Та й вихідні…

Зрозуміло кивнула, розглядаючи будівлю зсередини.

- Як, кажеш, звуть ту дівчину?

- Таїра Брант, - слухняно повторила. – Вона колишня учениця академії Годамн. Їй вісімнадцять років.

- Вісімнадцять, відьма… - тихо повторив тато, відчужено киваючи комусь. Потім підтис губи й похитав головою: - Академія Проклятих. Як мені шкода дітей, які потрапляють туди вчитися. У сановників ніколи руки не дійдуть до цього навчального закладу. Навіть після нашої перевірки лише написали кілька звітів та відклали справу. Хоч би просто відновили її роботу.

Мені навіть не було чого сказати. Ми швидко подолали сходи, потім пройшли до потрібного кабінету.

- Почекай тут, я поговорю, а потім покличу тебе, - тихо попросив батько і зник за дверима.

Озирнувшись навколо, я підійшла до диванчика біля великого вазона і вмостилася в куточку, розглядаючи широке листя.

- Навіть якщо втрутяться слідчі, вони нічого не зможуть пред'явити.

Від голосу, що пролунав зовсім поруч, тіло напружилося. Захотілося скоріше підскочити на ноги й кинутися тікати. Але водночас ноги ніби перетворилися на крижані брили та приросли до підлоги.

- Злам стався надто далеко. Ніхто не зв'яже його з вами.

Йозеф стояв за рогом. Мене від нього надійно приховувала зелена рослина. Рефлекторно нижче схилила голову. Голос, що відповів, також був мені віддалено знайомий:

– Я вже одного разу повірив тобі. І що трапилося? - чоловік говорив тихо і зверхньо.

- Нічого непоправного не трапилося, - виправдовувався мій колишній чоловік. – Артефакт у вас.

– Ти привернув увагу.

- Ці двоє скоро зникнуть із вашого шляху. За молодшим доглядає Наріне. Не хвилюйтеся.

- Ця дівка не вселяє мені довіри. Її цікавив лише син Моріара.

- Хочете її позбутися?

– Це теж.

Я втиснулася в диван, нарешті згадавши власника другого голосу. Аргал ат Коріус. Демон, який шукав рубіновий артефакт. Зважаючи на все, у цьому часі він його знайшов.

Далі коридором відчинилися двері. Я скосила в той бік очі, побачивши невисоку демоницю у формі. За кущем стало тихо, потім почулися кроки, що віддалялися.

Лише після цього змогла вирівняти подих.

- З вами все гаразд, міс? - уважно придивилася до мене демониця. - Ви дуже бліда.

- Я в нормі, дякую, - похитала головою. Незнайомка невпевнено кивнула і пішла далі. За кілька хвилин з кабінету з'явився батько і махнув рукою:

- Елері, зайди!

Через чверть години у мене в сумці лежала іменна перепустка до в'язниці, а тато тихо бурмотів:

- Ну от, тепер він ще й на рибалку мене потягне. А зимова рибалка, Елері, це не жарти. Пам'ятаєш, як ми їздили на озера, коли тобі було шістнадцять? Ох і влаштувала мені Селена, коли наступного дня ти захворіла.

Мовчки посміхнулася, дивлячись на тата. Я не пам'ятала. У моєму житті цієї риболовлі не було. А Чарльз почав пригадувати, як з моєї вудки зірвалася щука. Тоді ми купили схожу на ринку та все одно оголосили її своїм трофеєм. Поки йшли до виходу, я уявляла все це, і навіть примудрилася забути про підслухану розмову. Але раптом тато напружився і тихо вилаявся крізь зуби. Швидше підвела голову і побачила Аргала. Чоловік говорив із незнайомим мені демоном, але обернувся, побачив мого батька і кивнув:

- Добридень, Чарльз.

- Доброго дня, містере ат Коріус, - ввічливо привітався батько. Глянув на мене і неохоче представив: - Моя дочка, міс Елері Міон.

- Міс Міон, - мені теж дістався кивок і зверхній погляд. Потім Аргал повернувся до батька і поставив два короткі питання по роботі. Чарльз обмежився такими ж короткими відповідями.

Я в цей час розглядала Стража на руці демона і намагалася зрозуміти чи носить він рубін із собою.

- Гарного дня, міс Міон, - промовив на прощання чоловік, навіть не дивлячись на мене. З людьми він спілкувався підкреслено відчужено і гордо, це дратувало. Я вже збиралася розвернутися, як раптом побачила золотий хвіст, що майнув на шиї під волоссям, рівно над коміром піджака. Погляд різко метнувся до золотого браслета на зап'ясті, а серце забилося сильніше.

У нього було два Стражі.