Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн

- Не варто і починати, міс Міон, - прокоментував Дорайн. - Дружина вже давно просить мене зав'язати із цією згубною звичкою.

Він подивився на червону крапку, що тліла в затишній напівтемряві, потім звернув погляд на місто. У вікнах будинків горіло світло, вулиці освітлювали ліхтарі та фари магімобілів.

- Вибачте, що не впізнав вас сьогодні, - сказав він.

- Ви не повинні були, - хитнула головою.

- Чи можу я попросити вас зберегти в таємниці обставини нашої зустрічі? - несподівано спитав Дорайн.

- Звичайно. Вам не можна відвідувати Годамн?

- Дружина скаженіє, коли чує про Академію Проклятих, - скривився демон. - Вона чомусь була впевнена, що якщо я вирушу туди, то наше весілля не відбудеться.

Кілька миттєвостей я задумливо мовчала. Дорайн курив і спостерігав за нечисленними перехожими.

- У вас щось трапилося, міс Міон? - не дивлячись на мене, глухо запитав демон.

Що мені сказати? Він явно щось відчуває. Можливо, йому теж дещо не подобається у теперішньому житті, але… він не знає іншого. Для нього ця реальність єдина. А судячи з розмов з Румією Хінок для мене вона теж може стати такою.

Чи повірила б я тому, кого знаю від сили кілька годин? Чи повелася б на слова незнайомця про те, що ми закохані в іншій реальності? Дорайн мене не знає. Можливо, відчуває симпатію, інтерес, ймовірніше - жалість. Якщо почну запевняти його зараз, ризикую лише відштовхнути.

Мені потрібно заслужити його довіру для того, щоб нормально поговорити. І підібрати краще місце. Вирішивши так, все ж таки зізналася.

- Так.

Дорайн одразу обернувся, запитливо глянув у вічі:

- Що не так?

- Абсолютно все. Я втратила щось дуже важливе, але зараз не можу вам про це сказати, містер ат Рогад.

Дорайн насупився. Цигарка звично звернулася попелом. Сірі очі метнулися у бік входу в зал ресторану, потім повернулися до мене.

- Якщо ви не можете попросити допомоги у нареченого, то не соромтеся звернутися до мене. Але поспішайте. Після виборів моя влада може різко зменшитись.

- Дякую за пропозицію, - посміхнулася несміливо. - Можливо, я нею скористаюся. Чи могли б ми зустрітися десь в іншому місці?

- Так, - навіть не задумавшись, відповів демон. - Післязавтра підійде? О шостій на Камерній площі?

- Так, - кивнула і теж подивилась у бік зали. Дорайн миттєво зрозумів мене, ніби читав думки. Він відійшов на крок і промовив: - Повертайтеся, коли оговтаєтеся.

Потім він розвернувся і вийшов із веранди. Закусивши губу, я дивилася йому услід. Між нами не сталося нічого непристойного, сторонній спостерігач не зміг би ні в чому нас звинуватити, але було щось інтимне в кожному погляді. Те, що було помітно лише двом.

Зробивши ще пару глибоких вдихів, я теж повернулася за стіл. Розмова тривала не довго. Незабаром Наріне послалася на погане самопочуття та попросила чоловіка піти. Я була з нею згодна. У фоє, біля гардеробної, я вже готова була попрощатися з усіма і попрямувати на вулицю, як раптом до мене ступила демониця:

- Я була дуже рада познайомитися, Елері, - повідомила вона нудотно солодким голоском. Потім подалася ближче і додала ледве чутно: - Як почуваєш себе на моєму місці?