Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн

– Невже таких багато? – тихо спитала.

- Звичайно, - байдуже відповіла Румія. - Хтось потрапляє до нас з іншого світу, хтось, як ви, змінює хід історії, бувають ще гості з минулого чи майбутнього. Ми рідко повертаємо їх.

- Чому?

- Ризики, міс Міон, - Румія глянула на настінний годинник і підвелася з-за столу. - Ризики, пов'язані з подібним чаклунством, з переміщеннями у часі та світах, надто великі. Дуже часто буває краще залишити як є і трохи підкоригувати наслідки. Вам час іти.

Вона підійшла до дверей і демонстративно їх відчинила. Я повільно піднялася з місця і вирушила до виходу. Знову не попрощалася, а просто побрела коридором у бік сходів.

Низько опустивши голову, попленталася у бік квартири, де на мене чекали батьки. Дорогою боролася зі своїми думками. Чи може виявитися правдою те, що сказала мені Румія Хінок? Чи можуть події, що відбулися тут, без мого втручання, вести до кращого майбутнього Ізаріди?

- Елері! - Мама кинулася до мене, варто було переступити поріг. - Де ти була?

На її обличчі спочатку була намальована образа. Я запізно згадала, що вона хотіла піти до весільного салону. Вранці я думала, що більше їх не побачу, а після першої розмови з працівницею Міністерства була така розбита, що ні про яку підготовку до весілля не могло йтися. Хоча й надалі, якщо мені раптом доведеться тут залишитися, я не вийду заміж за Загіра.

Ні, не треба так думати! Слідчі обов'язково в усьому розберуться та повернуть все на свої місця! Я знову побачу Геррі, своїх подруг, Годамн і…

- Елері, щось трапилося? - стурбовано спитала та, якій немає місця у моєму другому житті.

Подалася вперед і обняла Селену за плечі. Вона хвилину стояла мовчки, потім акуратно поплескала мене по спині й тихо припустила:

- Я можу тобі чимось допомогти, Ель?

- І що тут за таємниці від мене? - у передпокій вийшов тато. Підозріло оглянув нас і запитливо підняв брову. Зітхнувши, я відсторонилася від мами та пробурмотіла:

- Нічого страшного. Я все виправлю.

- Ель, - тато притримав мене за лікоть, коли я проходила повз нього. - Я, звичайно, хотів виростити таку сильну і самостійну дівчину, але ти маєш пам'ятати, що в будь-якій ситуації можеш звернутися до мене за допомогою чи порадою.

Завмерла, дивлячись на чоловіка. Напевно, якби він був поряд весь цей час, я виросла б іншою. Вміла б просити про допомогу, була здатна швидко відкриватися і довіряти людям, та знала б собі ціну.

- Спасибі, тату, все гаразд. Я просто погано почуваюся.

- Тоді, можливо, скасуєш вечерю з друзями Загіра? - стривожено припустила мама. А я запнулась і завмерла. Точно. Я зовсім забула, що Загір збирався познайомити мене зі своїми друзями.

- Так, скасую, - прошепотіла, так і не рушивши з місця. Незрячим поглядом дивилася перед собою. Якщо я піду, мені доведеться побачити Крайта, який втратив Ірму, і Дорайна, що вже одружився з Наріне.

Згадала як колись він запевняв мене, у них нічого немає і бути не може. Серце болісно стислося. Цікаво, чи він брехав мені? Можливо, якби не ті чудасії Наріне, через які її вважали божевільною, у них із Дорайном усе склалося б? Може, саме їх із Дором долі будуть набагато вагоміші за всі життя сиріт?

Хитнула головою і міцно стиснула зуби. Попрямувала до своєї кімнати та зупинилася навпроти великого дзеркала. Погляд сам собою кинувся на плече, де більшість часу проводив мій компаньйон. Що б він мені зараз сказав? Напевно, щось на кшталт: «Ель, тобі треба рятувати найпрекраснішу куницю на світі, а ти нюні розпустила!».

Глянула в зелені очі відбиття і стиснула кулачки. Ні! Вони не можуть так все залишити! Я маю знайти спосіб повернутися. У крайньому разі я ще маю надію спробувати звернутися до тієї, для кого заборонена магія завжди була звичною.

А ще я знову хочу побачити Дорайна!

Відчинила шафу і почала перебирати сукні. У мене ніколи не було так багато речей, навіть очі розбіглися.

Дзвінок пролунав, коли я вже повністю була готова.

- Ель, мені сказати йому, що ти захворіла? - запитала мама з-за дверей. Я скоріше вийшла в коридор і посміхнулася:

- Дякую, мам, мені полегшало. Я таки піду.

Селена оглянула мене здивовано, але все ж таки кивнула. А я поспішила до дверей.

- Мати розкішний вигляд, люба, - посміхнувся Загір і схилився до мене, бажаючи поцілувати. Я встигла лише повернути голову, підставляючи щоку. Демон здивовано вигнув брову, але я скоріше взяла його під руку і розвернула до виходу.

Дорогою розпитувала нареченого про його роботу, про викладачів, про учнів. Намагалася ставити більше запитань, щоб не почав питати він.

До ресторану дісталися швидко. Я озирнулася на всі боки та майже одразу помітила Дорайна. Поруч із ним стояла розкішна блондинка у темно-синій сукні.

Ніколи не вважала себе ревнивою, але раптом зрозуміла, що готова зірватися з місця та або втекти, або особисто відтягнути цю демоницю, яка вчепилася в Дорайну мертвою хваткою.

- А ось і вони, - усміхнувся Загір, не підозрюючи про що мої думки. На ногах, що не гнуться, зробила крок за нареченим. - Дор!

Демон та його супутниця обернулися. До мого горла різко підкотила нудота, варто було мене побачити округлий живіт демониці, який не ховала навіть вільна в талії сукня. Дорайн привітно кивнув другу, потім перевів погляд на мене і завмер, усмішка повільно зійшла з його обличчя. Іскри у сірих очах майже повністю сповільнили рух.

- Моя наречена Елері Міон, - з гордістю промовив Загір, не помітивши затримки. - А це…

- Ми знайомі, - хрипко перебив Дорайн, все ще невідривно дивлячись мені в очі.