Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн

- Таїро, ти чому ще тут?

Лаборантка старанно переписувала конспект. Над її головою горів магічний світильник, вихоплюючи з темряви завалений паперами стіл.

На моїй шубці повільно танув сніг, коли я йшла аудиторією до юної відьми.

Після закінчення академії дівчина вирішила не залишати Годамн, а стати моєю лаборанткою. Вона зізналася, що надихнулася моїм прикладом і теж вирішила вивчати цілительську магію, а тому стала моєю ученицею.

Цей навчальний рік у Годамн буде останнім для мене, як для викладача, і тоді Таїра вирушить разом зі мною до шпиталю.

- Всі вже збираються у дворі, - зняла рукавичку і поклала руку на плече дівчині. Промовила тихіше, ніби ділилася секретом: - Здається, я бачила зовні Тірена та Олівера.

Дівчина зітхнувши відклала олівець і підняла очі. Я відразу напружено завмерла, вловивши настрій помічниці.

- Що трапилося?

- Ще не трапилося, - хитнула головою Таїра і підвелася з місця. - Але скоро дещо станеться.

- Про що ти говориш? - з подивом схилила голову набік, але помічниця відвернулася і, кутаючись у вовняну хустку, підійшла до вікна. Я пішла за нею.

Сніг укривав всю територію академії. На подвір'ї з криками та сміхом гасали діти, скакали примарні скакуни та віверни. Останні так і не зважилися покинути Годамн, оселилися в окремій будівлі, яку давно вже не використовували, легко підпускали до себе дітей. Геррі знову потерпав від Клода, але з пам'ятного порятунку їхні суперечки були скоріше показовими, як між старими друзями. Звірятко навіть менше часу відтепер проводив на моєму плечі, а більше носився з дітьми. Міс Лорвуд стояла в оточенні старих подруг і кількох нових вчителів і щось розповідала їм. Здається, вона намагалася переказати те, що відбувалося в академії минулого разу на свято Півроку. І діти й дорослі іноді зупинялися та озиралися на всі боки. Я знала на кого вони чекають.

Але ректор, як завжди, з'явиться пізніше за всіх.

Через вплив Дорайна Годамн у новому році не залишився без учителів. Демон зміг залучити гарних спеціалістів. Думаю, свою роль відіграв і Загір. Крім того, академія заручилася підтримкою мера Хаола і кількох меценатів Шедана. Влітку було проведено ремонт, восени закупили нові парти та дошки. Більшість кабінетів головного корпусу змогли перетворити.

- У мене погане передчуття, - вимовила Таїра, змусивши усмішку зійти з моїх губ. Здивовано повернулась до неї й підняла брову.

- Що тебе турбує? Ти можеш мені розповісти.

- Я навіть не знаю, як буде гірше, - зітхнула дівчина та опустила голову. - Це стосується містера ат Рогада.

Я здивовано насупилась, дивлячись на засмучену дівчину. Ось тепер і в моїй душі закрутилася неприємна слизька грудка страху.

Наше весілля було призначено на весну. Я не хотіла церемонії, вистачало спогадів про одруження з Йозефом. Тоді все починалося так само красиво…

Але батько Дорайна зміг мене вмовити. Тут уже справа була не в примарному «єднанні душ», а в показовій церемонії, яка потім стане невеликою частиною передвиборчої кампанії Моріара. Спочатку Дорайн був проти, не хотів мене ні до чого примушувати, збирався організувати нам тихе та мирне щастя, але я не витримала гнівного гарчання двох демонів і погодилася на пропозицію Моріара.

Дорайн залишився на посаді ректора і найближчим часом не збирався залишати її. Він легко прийняв мій вибір повернутися до роботи у шпиталі.

Що ж могла дізнатися молода відьма? І чи розглянула вона це у баченні чи…

- Що з ним, Таїро?

Дівчина підняла на мене почервонілі очі, скорботно підібгала губи, а потім вказала пальцем у бік паркану.

- Вона.

Від тону відьми мені стало зовсім ніяково. Швидше повернулась і подивилась у вказаному напрямку. У світлі ліхтаря біля огорожі стояла жінка. Навіть звідси я зрозуміла, що то демониця. Після спілкування з друзями Дорайна почала розбиратися в них набагато краще. Яскрава білявка у дорогій шубці з ідеальною зачіскою та макіяжем не зводила очей зі входу до головного корпусу.

- Хто вона? - мій голос здригнувся. Таїра зітхнула і схрестила руки на грудях:

- Не знаю. Але вона приходить сюди досить часто, з'явилася після літніх канікул. На початку семестру я бачила як вона зустрілася з містером ат Рогадом у місті.

Ніколи не вважала себе ревнивою, але раптом відчула, як усередині все стиснулося спазмом. Таїра повернулася до мене і раптом зойкнула:

- Міс Міон! Це не те, чим може здатися! Я бачила, як вони сварились.

Я розгублено скосила очі у бік помічниці та закусила губу. Посіяти зерно сумніву набагато простіше, ніж потім його дістати.

- Це правда! - не вгамовувалась відьма. - Те, що я відчуваю набагато страшніше за зраду чи будь-який конфлікт між двома особистостями. Ця демониця приходить часто, намагається зустрітися з ректором, але він щоразу проганяє її чи ігнорує. Не знаю чого вона хоче, але вона стане причиною чогось жахливого.

Таїра акуратно торкнулася моєї руки й прошепотіла:

- І це пов'язано з вами. Я відчувала щось подібне… тоді, до того, як з'явився ваш колишній чоловік… але в той раз у мене була надія, що я можу щось зробити, якось вплинути. А зараз я відчуваю безвихідь. Мені страшно, міс Міон. І я можу просити вас лише про одне: зробіть правильний вибір!

Здалося, що всі думки вивітрилися з голови, замість них увірвалася сніжна буря, в якій нічого не можна було розібрати. Ні почуття, ні питання, ні рішення.

Цієї миті діти у дворі вибухнули радісними криками. Найгучніше за всіх волав Кір, який примудрився осідлати віверну і нісся на ній прямо на ректора. Дорайн звично змахнув рукою і хлопчик завис у повітрі, а бідна тваринка побігла далі. За Кіром з реготом мчали Клод і Геррі.

Дорайн нагородив обох обуреним поглядом, але загострювати увагу не став. Він коротко привітав студентів зі святом Півроку. Під час промови, нишпорив очима по натовпу, наче когось шукав.

Знайшов не відразу, але наші очі все ж таки зустрілися. В ту ж мить я підвела голову і подивилася на незнайомку, яка навіть обхопила прути руками та вп'ялася поглядом у ректора Академії Проклятих. Дорайн простежив за моїм поглядом, виявив білявку, і стрімко відвернувся, ніби хотів вдати, що за парканом нікого немає.