Рубінова тінь минулого - Анна Ліє Кейн

- У моїй кімнаті під полом біля ліжка схована книга. Там ви знайдете те, що…

Охоронець різко смикнув Таїру на себе, відтягуючи від мене.

- Не чіпайте її! - підхопилася з місця, але натрапила лише на зневажливий погляд чоловіка у формі.

- Час вийшов, - виплюнув він роздратовано і підштовхнув відьму до виходу. Вона до останнього чіплялася за мене поглядом. У дверях промовила одними губами:

- Поверніть.

Я стомлено заплющила очі, вирівняла подих і теж попрямувала на вихід. В одному з коридорів довелося притиснутись до стіни, пропускаючи жандармів, які вели чоловіка у робі. Піднявши погляд на обличчя злочинця, завмерла. Здавалося, мене вже ніщо не здивує, але знову помилилася. Жак Вітан лише мазнув по мені байдужим поглядом і пройшов повз.

Вискочивши за ворота, озирнулася й побачила стоянку. Візників на магмобілях на ній не було, але стояв екіпаж, запряжений гнідими конями, що похнюпилися. Втім, мені зараз будь-що підійде.

Обережно ступаючи по накатаному льоду, поспішила у бік стоянки. До екіпажу залишалося кроків десять, коли почула неподалік чоловічий голос:

– Ось ця дівчина.

А за ним окрик:

- Міс Елері Міон, стривайте!

Завмерла і швидко озирнулася. До мене наближалися двоє чоловіків. Демони. Один з них був мені незнайомий. Його очі були неприродного фіолетового кольору, ніби в блакитному застряг червоний. Волосся чорне, а шкіра надто бліда. Він дивився на мене із сумішшю настороженості та цікавості.

Перевела погляд на другого чоловіка і насупилась, прикидаючи чи варто мені одразу кинутися тікати, чи все ж спершу поговорити. Бігати від такого сильного демона та ще розвага, тому я все ж таки залишилася на місці, але в разі чого приготувалася чинити опір. Чоловіки підійшли ближче та зупинилися. Першим заговорив мій знайомий:

- Мене звуть Моріар ат Катара. Я хотів би поговорити з вами, міс Міон.